Пропоную до читання три романа: Люко Дашвар «Село не люди», Ірен Роздобудько «Зав’ялі квіти викидають» і Марії Матіос «Солодка Даруся».

         Ці книжки, безумовно, дуже різні, як різними є і їх автори. Але кожна книга стала явищем в літературі нашої України. І, може, головна причина в тому, що написали їх саме жінки.

         За українським менталітетом, наші жінки завжди були берегинями, охоронницями безцінної духовної скарбниці нашого народу. Крізь століття, сповнені мороку та крові, жінки проносили в своїх серцях доброту, мужність, людяність, щирість, потяг до справедливості  та боротьбі за Світло проти Пітьми.

         Можна сказати, що тендітними жіночими руками врятоване щось велике в нашій культурі і взагалі в житті. Все це є в цих вищезгаданих книжках. Не будемо коментувати кожну з них. Безперечно, комусь більш сподобається одна книга, комусь інша. Але, незважаючи на все різнобіччя їх змісту і деяку спірність авторських поглядів, книги ці всеодно дуже гарні і об’єднує їх головне: пошук Добра і Істини, любов до Людини, боротьба за світлі ідеали Гуманізму.                                                                                              

Читачка В. Нагуляк

Стиль і орфографія автора рецензії збережені