Юрій Іздрик – автор збірки «Після прози» – поет, прозаїк, музикант, художник, неординарна особистість, один із творців так званого «станіславського феномену». Читати його твори непросто. Можливо, і тому, що вони створені в постмодерні,  ламають стереотипи.

Вірші і проза автора відрізняються глибиною і динамічністю думки, не розважають, а заставляють мислити. Автора цікавлять питання змісту буття, життя і смерті, духовності і бездуховності, віри.  Ліричний герой поезії Юрія Іздрика відчуває самотність серед людей, замислюється над важливими філософськими питаннями: що таке добро і зло, щастя, краса, істина.

думай що хочеш

роби що можеш

люби як умієш

і мовчки йди –

слово окремо жити готове

його стережися

воно – не ти

Поет настільки заглиблюється в сутність проблеми, що навіть відмовляється від відповідності «зовнішнім» вимогам: він майже не використовує пунктуацію.

Незважаючи на певну драматичну спрямованість поезії автора, є одне,  на мою думку, в чому бачить порятунок ліричний герой – і це любов.

віруй як можеш

іди куди знаєш

душу ховай від ока юрби

май свою майу

хоч збоку хоч скраю –

тільки люби

тільки люби

Запрошую відкрити збірку творів автора, щоб поринути в загадковий і глибокий світ Юрія Іздрика.