18 вересня в бібліотеці №33 відбулася презентація  книжок нового надходження. У наш складний час затребувані книги різних жанрів. 

Наріне Абгарян «Манюня».

Ця книжка – смішна розповідь про дитинство двох дівчаток – Наріне і Манюню і їх родичів, про грізну і добру бабусю Ба. Книжка дуже тепла, сонячна. З такою любов’ю та гумором розповідаються різноманітні історії з життя героїнь цієї повісті, що не хочеться, щоб ця прекрасна книжка закінчувалася. Коли читаєш «Манюню», згадуєш своє дитинство, свої кумедні історії, свої «пригоди» і свою любиму Ба.  «Манюня» – це оповідь про віддалене від усіляких столиць містечко та його жителів. Проте, як, незважаючи на дефіцит і всілякі обмеження, люди примудрялися жити й радіти життю.

«Манюня» – це книжка для дорослих дітей. Для тих, хто й у двадцять, і в шістдесят вірить у краще й дивиться в майбутнє з усмішкою.

Йоанна Ягелло «Зелені мартенси».

У школі, як на фронті, у ній б’ються на кулаках, але й на марках лахів і смартфонів. Фелікс не переносить конкуренцію. Йому гидко, що хтось повинен виграти, а хтось програти. Фелікс – шкільний лузер, фахівець із брудної роботи, який прийшовши зі школи, засукає рукава й митиме посуд.

Мати Фелікса працює за кордоном, у батька давно друга сім’я. Молодша сестра не схильна до хатніх обов’язків і бабусю доглядає теж він. У бабусі нетримання сечі. «Сушу ліжко феном. Стелю нове простирадло. Допомагаю бабусі перебратися на ліжко. Ну, і не знаю, що буде далі».

Отилія теж не схожа на своїх однокласників: барвистий одяг, копиця рудого волосся, зайва вага , якою дівчина не переймається і улюблені зелені мартенси. А ще оптимізм, який Отилія просто випромінює.

Цих двох швидко поєднає дружба, а може, щось більше.

«Але ми зачиняємо двері і цілуємося, цілуємося, цілуємося. І так без кінця».

Елізабет Гаскел “Кренфорд”.

Кренфорд – глухе англійське містечко XIX століття, яким володіють «амазонки», впевнені в непогрішності свого смаку і непохитності морального авторитету, вони манірні і смиренні. У цьому місті не приживаються чоловіки. «Чоловік у будинку, – якось сказала одна з кренфордських дам, – дуже заважає»! Ці жінки живуть по-старому, за своїми законами. Час у містечку тече так повільно, що іноді здається, чи не припинився він. Але з’являється якийсь капітан Браун, який отримав місце на залізниці, проти будівництва якої містечко слало обурені петиції. І тут погляди мешканців цього містечка починають поступово змінюватись.

Книга легко читається, з гумором і те, що все описане відбувається в 19 столітті, нітрохи не робить її нудною і застарілою.

«Жива, виразна, енергійна, мудра, а водночас добра і поблажлива» книга – так оцінила «Кренфорд» Шарлотта Бронте.

Катаржина Міхаляк «Бездомна».

Колись це була молода та гарна жінка. Колишній чоловік викинув її з власної квартири, яку цей негідник продав за її спиною. Вона втратила не тільки чоловіка та дитину, а й себе. Тепер Кінга риється у сміттєвих баках і радіє всьому, що там знаходить. Але годі! Настав час закінчувати з цим шоу. Все, про що вона зараз мріє – померти. Таблетки – горілка, таблетки – горілка… Проте доля розпоряджається інакше і стикає її з давньою знайомою, суперницею, з тією, яка вкрала у неї коханого, і яка простягає руку допомоги. Але…

«Не зневажай іншої людини, поки не впізнаєш її історію. Адже може виявитися, що на «дно» його спричинило нещастя, хвороба чи людська підлість; а доля тим часом і тобі готує схожий сюрприз, щоб подати урок смиренності».

Кеті Келлі «Прощай-вибач».

Ситуація банальна: один чоловік та дві жінки.

Благополучна англійська сім’я, розмірений ритм усталеного спокійного життя. Він журналіст, вона — домогосподарка. Чоловік, діти – все для них. І раптом, після 12 років шлюбу життя руйнується. «Ешлін дивилася на зім’ятий у руці папірець і відчайдушно намагалася стримати сльози. Пошарпаний чек про оплату дорогої жіночої білизни палив їй руку. Оглянувши своє відображення, Ешлін вирішила… «Чому ні? – подумала вона. Якщо мені доведеться зустрічатися з усіма цими людьми, які знають про Майкла та його коханку, то краще це зробити стильно одягненою».

Але чи можна повернути втрачений рай? Або справжнє щастя ще попереду?