Коли наближається Різдво і запалюються гірлянди на ялинках, а під ними встановлюються вертени з Дівою Марією, що схилилася над немовлям Христом, і починаються ходи колядників – радість поєднує весь християнський світ. І тоді нам на його просторах починає звучати “Щедрик. Carol`s bells». У ньому чується сріблястий передзвін, і пружний ритмічний танець. Мотив повторюється, тупцюючи на місці, а потім раптом виривається в мелодію, так само ритмічно-пружну. Є якась магія у цьому звучанні, вібрація якого починає вібрувати у всьому тілі, наповнюючи радістю.

     Автор “Щедрика” – наш, український композитор М. Леонтович, обставини смерті якого є загадковими, але відомо, що він був знищений ЧК.

    Письменниця висунула у книзі свою версію подій, давши у вигляді Леонтовича та Рябкова (колишнього випускника політеху) зіткнення двох світоглядів. Для Леонтовича музика – служіння Богу (він писав також церковну музику), вона для нього –  дихання, яким він славить Господа. Прославляти своєю музикою Радянську владу йому неприйнятно.

    Рябков – апологет логіки, йому Бог – світова революція, він самовтілення спраги влади й заздрості. Леонтович для нього суперник, адже він потрібний Радянській владі завдяки його музиці. Відмовою служити Радянській владі Леонтович підписав собі вирок, а вбивцею став Рябков, який колись був вражений його “Щедриком”.

    Це споконвічна тема багатьох творів найрізноманітніших епох – Дух і Матерія, індивідуальність, яскрава творча особистість – і натовп, гармонія, що творить, і руйнуючий хаос.

     Цим і цікавий цей роман, багато сторінок якого дихають Різдвом, про яке сповіщає “Щедрик” Леонтовича вже стільки років.

Постійна читачка бібліотеки Наталія Бачиніна

Стиль та орфографію автора рецензії збережено