Олесь Ульяненко (справжнє ім’я – Олександр Станіславович Ульянов) – культовий український письменник-прозаїк, який увійшов в історію як наймолодший лауреат Малої Шевченківської премії та перший офіційно заборонений автор у незалежній Україні. Його життя та творчість стали уособленням літературного бунту, маргінального реалізму та безкомпромісної боротьби з цензурою.

Народився Олесь 8 травня 1962 року в місті Хорол на Полтавщині. Проходив службу в Радянській армії десантником у Східній Німеччині та Афганістані. Працював у Якутії, довгий час вів напівволоцюжний спосіб життя у Центральній Россії та належав до панківського середовища Ленінграда. У 1997 році отримав Малу Державну премію імені Тараса Шевченка за роман «Сталінка». Раптово помер 17 серпня 2010 року у своїй київській квартирі через хронічну серцеву недостатність. Похований на Байковому кладовищі.

Цікаві факти з життя автора:

* життя на межі та підпільний бокс: письменник заробляв на життя боями без правил, брав участь у підпільному боксі та пережив часи голодного безхатьківства у Києві;

* послушник у лаврі: в один із найважчих періодів злиднів і блукань Олесь певний час перебував у статусі послушника в Києво-Печерській лаврі;

* анафема від церкви: за свій острокритичний роман «Знак Саваофа», де відкривається внутрішня корупція та гріхи релігійних структур отримав анафему від Української Православної церкви Московського патріархату;

* премія,що дала дах над головою: отримання Малої Шевченківської премії у 35 років стало сенсацією. Грошова нагорода нарешті дозволила письменнику, який роками тинявся чужими кутками, придбати власну квартиру в Києві;

* містична смерть: його раптова смерть у 2010 році досі оточена чутками серед друзів та колег. Тіло знайшли в квартирі лише за кілька днів після кончини, а деякі близькі підозрювали насильницьку смерть через його безкомпромісну позицію та нові рукописи.

До уваги зацікавлених читачів пропонуємо наступні книги:

«Сталінка» (1994) – роман- катастрофа, що приніс автору державне визнання. Назва відсилає до мікрорайону в Києві поблизу Деміївки. Посттоталітарне суспільство початку 1990-х років: повна втрата духовних орієнтирів, криміналітет, наркоманія, проституція, побутове насильство та психічні девіації.

У центрі сюжету – долі пацієнтів психіатричної лікарні та мешканців кримінального району.Простір цього роману – це метафора СРСР у мініатюрі.Ульяненко показує як тоталітарне минуле перетворило людей на біологічну масу без морального компаса.

«Серафима» (2007) – один із найважчих для сприйняття романів, написаний у стилістиці сучасної міської «чорної готики». Серафима – дівчина-монстр, повністю позбавлена емпатії рта жалю. Її порівнюють із кам’яними горгульями. Вона є донькою вчительки хімії та використовує знання отрути не для творення, а задля холодного й безжального нищення людей.

Текст демонструє абсолютну деградацію людської природи. Серафима уособлює каральну, сліпу силу пекла.Вона живе в соціумі, який давно перетнув межу між життям і мораллю. Автор виступає радикальним моралістом, показуючи жах світу без Бога.

«Жінка його мрії» (2006) -твір поєднує елементи детективу, нуару та психологічного трилера. Молодий лейтенант міліції розслідує загадкове самогубство дружини військового Лади. Під час розслідування він стикається з виворотом життя столичного «вищого світу» та маргінального дна.

Любовна лінія тут вивернута навиворіт – це не романтика, а тваринна хіть, травмована тілесність та спотворені почуття. Головний герой – самотній, знеособлений суб’єкт у пастці мегаполісу.

«Квіти содому» (2005, видано посмертно у 2012) – роман-алюзія, назва якого відсилає до «Квітів зла» Бодлера та «120 днів Содому» маркіза де Сада. Наратив побудований як поліфонія – історія розгортається через суб’єктивні голоси трьох персонажів. Усіх героїв об’єднує одна постать цинічного авантюриста й маніпулятора. Персонажі існують на самому дні суспільства – кримінал, притони, злидні. Їхня доля була фактично зумовлена важким дитинством серед покидків.

Чи може людина, яка виросла в бруді та «содомі», зберегти в собі бодай щось людське? Ульяненко не дає солодких ілюзій: гріховне середовище деформує психіку назавжди, проте герої до останнього ведуть болісну внутрішню боротьбу за право