Перед тим як поринути у знайомство з книгою, хочемо висловити щиру подяку Олександру Сапронову – історику, книжковому оглядачу та популяризатору читання. Він люб’язно дозволив бібліотеці №25 використати його авторський текст для ознайомлення наших читачів із книгою Максима Беспалова «У пошуках Єви. Історія про чуму, війну та еміграцію».

Запрошуємо прочитати цей змістовний огляд, а після цього – завітати до бібліотеки №25, щоб особисто познайомитися з книгою, подарованою Олександром Сапроновим.

«Знаєте, я люблю ходити на кладовища. Люблю блукати цвинтарними вуличками і перехрестями, заходити в маленькі стежки і продиратись до давно закинутих могил.
Я люблю вишукувати старіші могили, читати незвичайні, або ж навпаки, дуже знайомі прізвища, по роках життя і смерті уявляти, що пережили або від чого померли поховані тут люди. Люблю вишукувати якісь несподівані написи, позначки чи епітафії на могильних плитах.

Читаючи «У пошуках Єви» я постійно думав, добре це чи погано, що в мене досі не знайшлося своєї Єви? Людини, життя якої мене так захопить, що я буду шукати її історію десятиліття?

В якість моменти мені хотілося знайти «свою Єву», а вже через хвилину я вирішував, що це не дар цікавості, а велика ноша – по піщинкам збирати інформацію про давно забуту людину.

Я завжди був впевнений, що людина помирає двічі – один раз фізично, другий раз – коли про неї забувають.

Одне з головних завдань мікроісторії – вберегти людей від другої смерті.
Людей, що не ставали політиками, священниками чи бізнесменами, не здійснювали відкриттів і не писали книг.
Зазвичай про таких кажуть «прості» люди, але часто їхні історії життя – цікавіші за всіх «непростих».

Максим Беспалов знайшов таких людей – родину Ориняків – звичайних гуцулів, що на початку ХХ століття вирушили підкорювати новий континент у пошуках роботи, землі та достатку.

Я навіть не знаю, як пояснити жанр цієї книги. Це мала би бути художня історія, але майже одразу вона перетворилась на документальну. Попри те, це не монографія, не наукпоп і не історична біографія.
Це щось середнє між дослідницькими пошуками, власними роздумами та сімейною історією. Це книга про написання книги та історія про пошуки історії.

«У пошуках Єви» – розповідь про те, як легко забути людину, і як важко потім її знову знайти. Історія про важливість пам’яті та минулого.

Але, найголовніше – це історія про українців ХХ століття.
Про нас, розкиданих по всьому світу, від Канади до Австралії. Вирваних з корінням, втрачених для родин, розстріляних по таборах, померлих від голоду та епідемій, забутих і захованих в безіменних могилах.
Про розірвані покоління і забуті традиції, про втрачені сімейні реліквії та загублені листи.

Вже друге століття нашу історію можна назвати просто як на обкладинці книги – «Історія про війну, чуму та еміграцію».

100 років тому українці вже тікали від війни і мерли від епідемії «іспанки».
Зараз ми пережили нову епідемію, і так само тікаємо в усі усюди від війни.

Знову тисячі нових «Ориняків» осядуть по всьому світу і будуть намагатись зберегти себе від асиміляції та мріяти про повернення додому. У багатьох не вийде ні першого, ні другого.

Це чудова книга. От правда. Я плюсую і рекомендую всіма можливими руками.
Неймовірна історія про пошуки однієї людини, які перетворились на історію цілої сім’ї, яку доля розкидала між двома континентами.

Багато разів вам здаватиметься, що ви не знаєте, ви чи читаєте про 1910, чи про 2025. Чи про 1918, чи про 2020. Деякі речі повторюються. Деякі речі стаються.

Незмінним залишається одне – історія конкретної людини, яка має бути розказана.
Кожна людина заслуговує на пам’ять, кожна історія – достатньо важлива, аби її розповісти.

Після прочитання цієї книги вам захочеться більше дізнатись про себе і свою родину. Запитати про щось у своїх батьків і бабусь, далеких сестер та інших родичів.
Книга провокує зацікавленість сімейною історією, і всі, хто ще цього не зробив – прочитайте цю книгу і поговоріть з вашими старшими родичами.

Щоб як можна менше було в нас таких, як Єва Ориняк, могилу та історію якої відшукала і дослідила людина, яка не має жодного стосунку до цієї сім’ї.
Не всім так щастить.
Пам’ятайте про це, коли вчергове хтось викине на смітник «якісь старі папери», що залишились після смерті бабусі».

Книга чекає вас у бібліотеці №25.

Стиль та орфографія автора рекомендації збережено