Продовжуємо знайомити вас із творчістю Франка Тільє. Сьогодні пропонуємо вашій увазі другу книгу письменника  з циклу «Калеб Траскман».

Що, як одного дня ти прокинешся і зрозумієш, що світ, якому довіряв, приховує страшну таємницю? А спогади, на які спираєшся, виявляться лише уламками правди? Саме в таку моторошну гру з читачем вступає Франк Тільє у своєму психологічному трилері «Це було двічі».

2008 року в маленькому гірському містечку Сагас відбувається трагедія — сімнадцятирічна Жюлі безслідно зникає, залишивши лише свій велосипед, захований біля дерева. Батько зниклої, лейтенант жандармерії Габріель Москато, починає розпачливе розслідування, яке приводить чоловіка до готелю «Безкид». Там, виснажений місяцем безплідних пошуків, він нарешті засинає. Посеред ночі його раптово будять глухі удари у вікно. Але це найменш дивна річ, адже Габріель усвідомлює, що знаходиться в зовсім іншій кімнаті. Дезорієнтований він спускається на ресепшн, де дізнається, що зараз 2020 рік, і останні дванадцять років стерті з його пам’яті. Його доньку так і не знайшли, Москато більше не живе в Сагасі, всі близькі відвернулися від нього, і він гадки не має — чому. Габріель має знову пройти шлях пошуків, адже він ніколи не здавався в спробах знайти дочку.

Нині справою займається Поль, колишній колега та друг Габріеля. У день, коли Москато втрачає пам’ять, на березі річки в Сагасі знаходять тіло молодої жінки. Це стає несподіваним проривом у розслідуванні. Щоб дізнатися правду про зникнення Жюлі та повернути частину своєї пам’яті, Габріель вирушає у подорож Європою. Обидва поліцейські швидко поринають у моторошні пошуки істини, які виведуть їх не тільки на слід Жюлі, а й інших зниклих людей. Справа незабаром виявляється складнішою і набагато небезпечнішою, ніж здавалося.

Тільє використовує зашифровані повідомлення та зачіпки, перетворюючи читачів із пасивних спостерігачів на активних учасників справи. Те, що починається як цілком класичне розслідування зникнення молодої дівчини в маленькому гірському містечку, поступово перетворюється на небезпечний лабіринт, де кожна нова зачіпка породжує ще більше запитань, а межа між реальністю, пам’яттю та ілюзією стає дедалі примарнішою. Письменник майстерно нагнітає напругу, підкидає несподівані деталі й змушує сумніватися практично в усьому, що здається очевидним.

Якщо ви захоплюєтеся  складними загадками, психологічними іграми та сюжетними повороти, які перевертають усе з ніг на голову, цей саме те, що вам треба. «Це було двічі» – книга, після якої ще довго подумки повертаєшся до прочитаного й намагаєшся скласти всі фрагменти історії в єдину картину.