Фредрік Бакман — відомий шведський блогер, колумніст, фрілансер, популярний письменник. Його книги-бестселери перекладено 25 мовами світу.

Я прочитала надзвичайний роман Я. Мельника «Далекий простір». Цей твір визначається як трилер, але автор розглядає його як філософську фантастику і також антиутопію. Книга мене вразила.

«Події кількох днів, а іноді й одного єдиного дня, можуть вплинути на все життя» і інколи саме ми, своїми діями, або навпаки бездіяльності, вирішуємо, який характер матиме цей вплив. Це роман про міжособистісні взаємини, про стосунки батьків і дітей, про дружбу та зраду, боягузтво та відданість, любов і прощення, зруйновані долі та надію на краще.

Пропоную вашій увазі історичний, поліцейський детектив Богдана Коломійчука «Готель «Велика Пруссія». Мені завжди цікавили історичні детективи, в яких дії відбуваються на фоні історичних подій. І ця книга мені не розчарувала.

Нещодавно прочитала новий твір сучасного французького ілюстратора та письменника Федеріка Пажака «Ван Гог. Іскріння». Мене завжди приваблювали історії життя великих людей, тим більше, коли в анотації йдеться про висвітлення «маловідомих та хибно витлумачених епізодах з життя Ван Гога». Ця книга мене вразила з перших сторінок, адже чорно-білі ілюстрації автора займають майже стільки ж місця, як і  біографія знаменитого художника, який залишив по себе безцінну спадщину людству. Гармонія тексту та рисунків, які потрібно читати разом — це його творчий почерк.

Романтична історія з теплою та незвичайною назвою — «Мелодія кави у тональності кардамону». Мені дуже подобається ароматна кава, саме тому назва цього роману і привернула увагу до нього. Я не була розчарована, хоча це дебют авторки Наталії Гурніцької. Сюжет про любов зовсім молодої жінки і дорослого чоловіка. Закохані різного походження, різної віри та соціальних статусів. Він — польський шляхтич, дівчина — донька священика. Стосунки закоханих почалися, коли Анні було всього 16 років, а Адаму вже 40 літ. Їм довелося подолати багато труднощів і хвилювань.

Зі шкільних та студентських років я дуже любила польське кіно. Зараз я розумію, що, напевно, за те, що це був ковток якогось іншого повітря в нашому радянському житті. Завжди було цікаво подивитися, як живуть люди в іншій соціалістичній країні, і щось мені говорило, що в Польщі вони живуть краще і веселіше. Недарма творчі представники ПНР говорили, що «Польща самий веселий барак в соціалістичному таборі», а венгерці  їм заперечували і говорили що самий веселий барак- це Венгрія.