Досвідчений читач, хай і не має фаху психолога, напрочуд чутливий до лестощів та омани, якщо до них вдається письменник, аби голосно заявити про свій твір. Більш того, він легко викриє порожність думок, схованих за фасадом яскравої обкладинки. Тож назва книги Олега Сєнцова «Купіть книгу — вона смішна» виглядає вкрай підозріло. 

Нещодавно я завершила читати повість Люко Дашвар «Молоко з кров’ю». Це було моє перше знайомство з творчістю саме цієї авторки. Твір змусив замислитись про сенс людського існування, про вічну боротьбу добра і зла, казати «дякую» вищим силам за прояви радощі та надії.

Цей роман відноситься до «сімейних хронік», в яких простежується життя роду, сім’ї, їх нащадків протягом певної доби. Якщо в XIX столітті такі твори були об’ємними, розрахованими на довге, вдумливе читання (яскравий приклад — «Сага про Форсайтів» Д. Голсуорсі), то тепер динамізм нашого часу вніс свої корективи — виклад подій став спресованим, що дається крупним планом.

Хто з нас не втрачав щось, якусь річ, шкодуючи про втрату? Адже будь-який предмет незримими нитками пов’язаний із своїм власним відчуттям, спогадом. Ця невелика книга саме про сум втрат і радість знаходжень, про небайдужість людей, які повертають комусь частинку пов’язаного з його річчю життя.