У творі «Жінці можна довіряти» Марія Матіос значною мірою спирається на власний життєвий досвід: описує свою молодість, студентські роки, атмосферу 70–80-х років, роботу на заводі «Квант», радянську дійсність із її обмеженнями. Через ці спогади авторка показує формування характеру жінки та її розуміння довіри, кохання й самоповагу.

У центрі сюжету – історія сильної, розумної жінки, яка будує своє життя самостійно, але опиняється в складному вузлі особистих стосунків.

Марія Матіос пише про те, що це була дуже впізнавана епоха – час, коли: слухали західну музику потайки, переписували касети, носили модні речі «по знайомству», мріяли про інший світ за «залізною завісою». Західні виконавці були символом свободи. Музика – це окрема емоційна лінія твору, вона передає дух покоління. Показано реальність радянського виробництва, колектив, побут, характер.

Окрема частина твору приділена стосункам між хлопцями й дівчатами.Тут і закоханість, і ревнощі, і боротьба характерів. Головна героїня має успіх, характер і принципи. Вона не жертва – вона людина, яка звикла контролювати ситуацію. Проте її впевненість проходить випробування, коли в її житті з’являється чоловік, стосунки з яким поступово перетворюються на психологічне протистояння. Спочатку між ними – пристрасть, взаємне зацікавлення. Але згодом проявляються: ревнощі, недомовки, спроби контролю, перевірка на вірність і довіру.

Чи це повністю автобіографія?

Ні, це не документальні мемуари, а художній твір із сильними особистими враженнями.

Матіос використовує власний досвід як основу, але узагальнює його – щоб показати портрет цілого покоління жінок.

Фінал не казково -романтичний. Це радше утвердження сили характеру: жінка не дозволяє зруйнувати себе недовірою чи маніпуляціями. Назва твору набуває іронічного звучання – довіра можлива лише там, де є взаємність.

Стиль і орфографія автора рекомендації збережені