Сьогодні ми поринемо у неймовірну пригоду — знайомство з книжкою сучасної української письменниці Тані Поставної «Коли я була лисицею».

Таня Поставна – сучасна українська письменниця, сценаристка, продюсерка. Засновниця сценарної студії CRAFT STORY. Розпочала свою діяльність у вісімнадцять років на телебаченні у якості журналістки. Писала для друкованих видань – висвітлювала культуру та мистецтво, вела авторську колонку про подорожі. У минулому була сценаристкою та режисеркою українських документальних програм та телепроектів.

У літературі дебютувала з дитячою книжкою «Коли я була лисицею» у 2019 році. Книжка увійшла до короткого списку «Книга Року ВВС-2019», взяла першу премію «Еспресо – Вибір читачів 2020», а також стала «Дебютом року» за версією видання «Барабука».  Наш головний інструмент — фантазія, нам потрібно відпустити розум та дозволити собі літати серед ідей.

«Коли я була лисицею» — історія про дівчинку-підлітка, яка жила з бабусею та дідусем. У неї не було батьків, і дідусь пояснював це так: він знайшов дівчинку біля лисячої нори, а вона сама у дитинстві була лисицею. Це вигадка, яка все пояснює і додає у життя дівчинки ще більше матеріалу для гри.

Рекомендуємо  прочитати захопливу історію про дівчинку-лисицю, зрозуміти, що світ фантазії — безмежний, адже в житті ми можемо  уявляти себе ким завгодно і наділяти предмети навколо будь-якими властивостями; розглянути ілюстрації як невід’ємну частину історій; побачити, що увесь світ навколо — ігровий, і в ньому є безліч цікавих та неймовірних речей; виконати творчі завдання, які працюють на розвиток уяви та дають простір для креативу учасників.

 Дідусь навчив бабусю: «На цю дитину кричати не можна. Бувають діти, на яких деколи не гріх і прикрикнути, а на цю — не можна». Мені здається, що ні на кого не можна кричати… Але натомість дідусь не пропонує, що робити, коли хтось помилився і оступився.

 Дідусь захоплювався роботою з технікою. Йому найбільше у світі подобається ремонтувати телевізори. Оповідачка припускає: якщо продати телевізори, то можна накупити безліч подарунків для неї. Один телевізор — це один подарунок і так далі. Оповідачка натомість хотіла: літак, корабель, маленький скейт, мікроскоп і червону шапку з вухами. У кожного з нас є власні захоплення ,тому прочитавши книгу, ми згадуємо ,чим  нам подобається займатися найбільше у світі? У головної героїні був особистий янгол-охоронець на ім’я  Ре, який приходив до неї уві сні. У місті, де живе Ре, немає псів та котів, а Ре завжди мріяв погладити собаку. Після зустрічі з Ре оповідачці снилося місто із зеленими будинками й поважними янголами, які водять на повідках велетенські скрипки (віолончелі).

 Книга — цікава. Навіть якщо це вигадка, то дуже правдоподібна — волосся оповідачки таке ж руде, як лисяче хутро, оченята маленькі, а ще вона має дуже розвинений нюх, як у лисиць, тож може змагатися з  псом Меркурієм.

Стиль та орфографію автора рецензії збережено