Євгенія Кузнецова — українська письменниця, відома своїм глибоким і водночас тонким баченням людської психології. Її роман «Драбина» — це глибока й тонка психологічна проза про родину, війну й шлях до внутрішнього зцілення. У центрі історії — Толік, чоловік із непростим минулим, який залишився жити в селі. Коли до його будинку приїжджають родичі, що тікають від війни, старий дім стає місцем вимушеного співіснування.

Ці родичі — жінки різного віку, кожна зі своїм характером, досвідом і болем. Вони опинилися разом не за власним вибором, а через обставини, які диктує сучасна українська реальність.

Толік, на перший погляд, є господарем цього дому, але по суті — він чужий навіть у власному просторі. Відносини з новоприбулими родичами напружені, позбавлені щирості, адже кожен несе свій біль і мовчазну провину. Вони намагаються жити поряд, та водночас — на відстані.

Попри зовнішнє мовчання, кожен у цьому домі переживає щось своє, іноді навіть не усвідомлюючи, як глибоко їх об’єднує спільний біль. Дім Толіка стає своєрідним притулком не лише фізично, а й символічно — місцем, де починається новий етап життя, навіть якщо він болючий і незрозумілий.

Авторка майстерно показує, як вимушене співіснування може стати поштовхом до переосмислення себе й інших. У кожного з героїв є своя «драбина» — свій шлях до зцілення.

«Драбина» — це роман про внутрішню силу, про людей, які не здаються, навіть коли говорити про свої почуття їм важче, ніж вижити у війні. Книга залишає сильне емоційне враження й змушує задуматись: що означає бути родиною у час великої втрати?

Драбина» — це не просто роман, це — терапевтичне читання. І Толік — одна з причин, чому ця історія проникає так глибоко в душу.