Хто любить історію, рекомендую прочитати роман Юрія Мушкетика «На брата брат». Письменник описав чи не найтрагічніші сторінки історії України, що пов’язані з добою «Руїни». Це часи після смерті Богдана Хмельницького, коли в країні був нелад і коли Іван Виговський, сподвижник і однодумець великого гетьмана, намагався зберегти козацьку державу.

Але обставини були невблаганними.
          Згубність розбрату в українському суспільстві Юрій Мушкетик показав на прикладі братів Журавок – Матвія й Супруна, що брали участь
у визвольній війні Богдана Хмельницького за незалежність. Обидва були славними козаками, хоробро захищали рідну землю від поневолювачів,
але потім їхні дороги розійшлися.
          Матвій залишився прихильником нового гетьмана Івана Виговського, що твердо тримався курсу на державну незалежність України, а Супрун пішов манівцями й опинився у таборі промосковськи настроєного полковника Мартина Пушкаря.
          У своєму творі Юрій Мушкетик наголосив на головній причині наших невдач у змаганнях за державну незалежність – розбраті. А це – наслідник зради національних інтересів, прислужництва чужинцям, особливо коли вони видають себе за «єдинокровних родичів».
          Написаний роман ще у 1993 році актуальний і досі:
«Україна не простила своїм нерозумним гетьманам, не простила їхніх гріхів, немудрості їхньої, дрібності, славолюбства, але й не прокляла
по-справжньому на віки вічні, в тому й лихо наше, що ми не вміємо проклинати, що все високе й дрібне залишається без достатньої уваги
на узбіччі нашого кривавого шляху. На тому шляху ми здебільшого тільки боронилися, чужоземні завойовники ж випробовували шаблі на наших шиях
і кулі на наших грудях. Ми й нині не спромоглися на ярість, на ненависть, яка породжує пекельну енергію, на спалах, на палке самоствердження,
на розумні жертви в ім’я визволення. Жертви ми приносимо безкінечно.
І якби всі муки, увесь біль, всю безнадію, які витерпіли українці, перелити
в пам’ятник та поставити його в степу, людство вжахнулося б і або заповажало нас, або назавжди відвернулося від нас.
          Ім’ям, пам’яттю кращих синів, оборонців рідного краю, ми підняли
над нашими головами прострілений багато разів козацький прапор і плекаємо надію на повернення колишньої слави.»
          Бібліотекар філії №27 Ольга Оленіна

Стиль і орфографія автора рецензії збережені