Хто з нас не втрачав щось, якусь річ, шкодуючи про втрату? Адже будь-який предмет незримими нитками пов’язаний із своїм власним відчуттям, спогадом. Ця невелика книга саме про сум втрат і радість знаходжень, про небайдужість людей, які повертають комусь частинку пов’язаного з його річчю життя.

   Романові притаманна доброта, світла нота. Сама “тканина” твору прозора, що нагадує непомітний акварельний малюнок.

  Навіть будинок Бадуя, в якому господар зберігає величезну кількість знайдених ним речей, якийсь особливий, що схиляє до такого заняття, зі своєю неповторною аурою несучасності, дуже затишний, із зимовим садом усередині і розарієм навколо, що пахне трояндами, зі старою обстановкою.

  Цей будинок і отримала у спадок після смерті господаря головна героїня Лора разом із завданням знайти хоч когось із власників забутих речей.

  У цій справі вона знайшла помічників – садівника цього будинку дівчину Сонечко – чарівний персонаж, який має деякі екстрасенсорні здібності, які допоможуть їм у пошуку.

  Всі разом вони не лише розшукуватимуть власників речей, а й знаходитимуть інше, стаючи новими зберігачами втрачених речей.

Читач бібліотеки Наталія Бачиніна

Стиль та орфографію автора відгуку збережено