Джек Лондон. «Біле Ікло» — пригодницька повість, написана 1906 року. Цьогоріч виповнюється 120 років від часу її створення.

Твір є своєрідним дзеркальним відображенням іншої знаменитої книги автора — «Поклик предків». Якщо в ній домашній пес дичавіє, то в «Білому Іклі» дикий вовк проходить шлях до одомашнення й цивілізації завдяки любові та терпінню людини.

Події розгортаються наприкінці XIX століття, під час золотої лихоманки, на засніжених просторах Аляски та Юкону.

Головний герой — нащадок вовка Одноокого та напіввовчиці-напівсобаки Кіче. Він єдиний зі свого виводку виживає під час голоду завдяки силі й витривалості.

Вовченя разом із матір’ю потрапляє до індіанського табору. Його перший господар, Сірий Бобер, дає йому кличку Біле Ікло. Тут вовк пізнає закони людей, яких сприймає як «богів», і стикається з жорстоким цькуванням з боку інших собак табору.

Через алкогольну залежність Сірий Бобер продає Біле Ікло жорстокому Красеню Сміту. Новий господар перетворює вовка на люту й безжальну бойову тварину, змушуючи його брати участь у кривавих підпільних боях.

Під час майже смертельного бою з бульдогом Біле Ікло рятує добрий інженер Відон Скотт. Він викуповує вовка й за допомогою терпіння, доброти та ласки поступово розтоплює його злість.

Скотт забирає вовка до свого маєтку на півдні США. Там Біле Ікло адаптується до цивілізованого життя, утворює пару з вівчаркою Коллі та захищає родину господаря від озброєного злочинця-втікача. За це він отримує прізвисько «Благословенний Вовк».

Книга наочно ілюструє концепцію «природа проти виховання»: істота стає такою, якою її робить оточення та ставлення інших. Автор доводить, що доброта сильніша за насильство й здатна приборкати навіть дику природу.