Юрій Іздрик – автор збірки «Після прози» — поет, прозаїк, музикант, художник, неординарна особистість, один із творців так званого «станіславського феномену». Читати його твори непросто. Можливо, і тому, що вони створені в постмодерні, ламають стереотипи.
Вірші і проза автора відрізняються глибиною і динамічністю думки, не розважають, а заставляють мислити. Автора цікавлять питання змісту буття, життя і смерті, духовності і бездуховності, віри. Ліричний герой поезії Юрія Іздрика відчуває самотність серед людей, замислюється над важливими філософськими питаннями: що таке добро і зло, щастя, краса, істина.
думай що хочеш
роби що можеш
люби як умієш
і мовчки йди –
слово окремо жити готове
його стережися
воно – не ти
Поет настільки заглиблюється в сутність проблеми, що навіть відмовляється від відповідності «зовнішнім» вимогам: він майже не використовує пунктуацію.
Незважаючи на певну драматичну спрямованість поезії автора, є одне, на мою думку, в чому бачить порятунок ліричний герой – і це любов.
віруй як можеш
іди куди знаєш
душу ховай від ока юрби
май свою майу
хоч збоку хоч скраю —
тільки люби
тільки люби
Запрошую відкрити збірку творів автора, щоб поринути в загадковий і глибокий світ Юрія Іздрика.
