Світлана Лазаренко, завідуюча бібліотекою №42, нагадує про те, що 11 квітня весь світ відзначав День визволення в’язнів фашистських концтаборів. Вона звертає вашу увагу на книгу Джона Бойна «Хлопчик в смугастій піжамі».
11 квітня — страшний день в історіі людства. Тому і вибір книги зовсім не випадковий. Пані та панове, рекомендую до прочитання історію від Джона Бойна «Хлопчик в смугастій піжамі».
…Дев’ятирічний Бруно проживає в центрі Берліну в величезному будинку з перилами,по яких він так полюбляє з’іджати. Його сім’я-тато,мама,сестра,дідусь і бабуся. А ще, в нього є три вірних друга-однолітка. Бруно цікавиться історією Середньовіччя, він любить читати про подорожі та пригоди. Але найбільше він полюбляє відправлятися зі своіми друзями у пізнавальні експедиціі.
Мабуть, експедицією можна назвати і раптовий переізд родини Бруно до нового місця з таємничою назвою Аж-вись. Новий будинок зовсім не сподобався Бруно. Так,він був набагато менший за попередній, стояв у відлюдному місці біля темного лісу. А от у вікно відкривався і зовсім незнайомий світ,та ще й огороджений колючим дротом.
Сім’я Бруно-тато, мама, сестра. Дідусь з бабусею залишились у Берліні. Ще й тато, наостанок, посварився з бабусею,бо та зовсім не розуміла його прагнення до красивоі військовоі форми, та ще й лаяла за те, що він на особливому рахунку у Фурора. Бруно-чемний і вихований хлопчик. Він знає, що дорослим не потрібно задавати зайвих питань. Знає, що потрібно дотримуватись певних правил, а якщо “вийдеш з берегів”, то ще й будеш покараним. Сестра-то вредне дівчисько, з нею і не порозмовляєш ,і не пограєшся. Мама любить Бруно більш за сестру, бо говорила йому якось про це. А тато? На питання вчителя, ким працюють їхні татусі, Бруно не зміг відповісти.
Новий дім, нове життя,але як самотньо та важко без друзів. Потайки від усіх, Бруно вирушає в експедицію. Йому пощастило відразу. Маленька цяточка, до якоі він дійшов, перетворилась у хлопчика. І не біда, що цей хлопчик страшено худий і виснажений, навіть якогось сірого кольору. Він народився в той самий день, що й Бруно, то чому б їм не потоваришувати? І не біда, що іх розділяє стіна колючого дроту. Зате як добре сидіти один навпроти одного і розмовляти, розмовляти, розмовляти. А дріт на тому місці так нещільно прилягає до землі ,що Бруно відважується на свою останню експедицію. Але, можливо, найважливішу у своєму маленькому житті.
Чи сподобалась мені книга? Однозначно, так! Вона читається дуже легко, але одночасно дуже важко сприймається. Коли я іі читала, було таке відчуття, що читаю не я, а мені читає іі маленький хлопчик. Я ніби чула його голос. Він розповідав, радів, сумував, шепотів, а іноді зривався на крик.
Про що ця книга особисто для мене? Однозначно, про війну. Ви не знайдете тут описів страшних воєнних баталій, війна десь далеко…Але людське горе, біль і страждання просочує тут кожен рядок. І в пам’яті постають всі жахливі подробиці тих страшних часів. І пам’ять згадує тисячі людських історій, які відбувалися в реалі.
Чи потрібно читати подібні книги? Однозначно, потрібно. Ми всі прийшли в цей світ однаковими. То звідки з’являється моральне право ставити себе зверху інших? Чим воно обгрунтоване? Нашими амбіціями, матеріальним становищем чи ницістю душі? Дуже раджу-прочитайте книгу! Хоча б для того, щоб подібні історіі ніколи знову не змогли повторитися в реальному житті.
І, наостанок, чи потрібно читати цю книгу дітям? Однозначно, читайте. І можете згадати тут історію життя самовідданого Януша Корчака, розповісти про дівчинку-підлітка Анну Франк, перегорнути твір Селінджера “Над прірвою у житті” чи Харпера Лі “Убити пересмішника”. Всі ці книги про головне-про виховання людини Людиною.
Щиро ваша Світлана Лазаренко. А книга дочекається вас у нашій бібліотеці №42
Стиль і орфографія автора рецензії збережені
