«Не знаю, чи це кожному властиве, чи тільки зі мною таке буває. Часто сумніви нищать будь-яку впевненість в своїй мужності. Я не знаю, як триматимуся, коли посиплються на мою голову справжні випробування. Чи лишуся людиною, чи жах засліпить не лише очі, а й розум? Втрата мужності — це втрата людської гідності, котру я ставлю над усе. Навіть над самим життям. Але скільки людей — розумних і талановитих — рятували своє життя, поступаючись гідністю, і, власне, перетворювали його в нікому не потрібне животіння. Це найстрашніше. Душа прагне потрясінь, а розум боїться…» зі Щоденнику «Окрайці думок» Василя Симоненко.
Василь Симоненко прожив коротке життя. За офіційною версією у поета була онкологія. Друзі поета на протязі п’ятнадцяти років після його смерті намагалися видати його поетичні збірки. Цензура правлячої влади забороняла або шматувала його тексти. Але всупереч заборонам вірші В.Симоненко ставали піснями та ширилися серед людей.
«Витязем молодої української поезії» назвав Василя Симоненка Олесь Гончар. «Вітер часу не остудив Симоненкових поезій, вогнем душі жевріють вони й сьогодні, як і тоді, коли вперше так жагуче й неповторно вибурхнулись у світ», — зазначає в статті Олесь Гончар.
Василь Симоненко пробував себе у різних літературних жанрах і його творчий доробок розширювався емоційно тонкою художньою палітрою де не має місця нічому фальшивому.
Давайте разом пригадаємо твори Василя Симонека: «Лебеді материнства», «Ти знаєш, що ти – людина?», «Матері», «Вона прийшла, непрохана й неждана…», «Є в коханні і будні, і свята», «Вино з троянд», «Дума про щастя», «Баба Онися» та інші.
Стиль і орфографія автора збережені
