Хто з нас не втрачав щось, якусь річ, шкодуючи про втрату? Адже будь-який предмет незримими нитками пов’язаний із своїм власним відчуттям, спогадом. Ця невелика книга саме про сум втрат і радість знаходжень, про небайдужість людей, які повертають комусь частинку пов’язаного з його річчю життя.
Романові притаманна доброта, світла нота. Сама «тканина» твору прозора, що нагадує непомітний акварельний малюнок.
Навіть будинок Бадуя, в якому господар зберігає величезну кількість знайдених ним речей, якийсь особливий, що схиляє до такого заняття, зі своєю неповторною аурою несучасності, дуже затишний, із зимовим садом усередині і розарієм навколо, що пахне трояндами, зі старою обстановкою.
Цей будинок і отримала у спадок після смерті господаря головна героїня Лора разом із завданням знайти хоч когось із власників забутих речей.
У цій справі вона знайшла помічників — садівника цього будинку дівчину Сонечко — чарівний персонаж, який має деякі екстрасенсорні здібності, які допоможуть їм у пошуку.
Всі разом вони не лише розшукуватимуть власників речей, а й знаходитимуть інше, стаючи новими зберігачами втрачених речей.
Читач бібліотеки Наталія Бачиніна
Стиль та орфографію автора відгуку збережено
