Бібліотека №47 рекомендує прочитати роман Ірен Роздобудько «Неймовірна. Ода до радості». В основі сюжету роману — розповідь про справді неймовірну жінку українку, жінку-воїна, жінку-силу, жінку-відчайдушницю – Олену Телігу.
Гарна молода жінка могла б зробити блискучу кар’єру в Європі: чи то в танцювальній трупі празького театру, чи то в літературі, чи то на теренах просвітництва, та й просто в світських салонах, де її вважали, за сучасним висловом, «іконою стилю». Її порівнювали з леді Гамільтон, мадам Помпадур і навіть Ґретою Ґарбо і вважали, що вона «випередила свій час». Натомість вона стала однією з найяскравіших постатей українського спротиву.
1942 року Олена Теліга разом із чоловіком та іншими справжніми українцями була розстріляна в урочищі Бабин Яр, що в Києві. Ось і згасло життя тієї, яка так прагла жити для України, для свого найдорожчого Києва, задля радості…
Потужна публіцистка, письменниця, учасниця ОУН, просто красуня. Ну хто не чув про капелюшки Теліги, – неабияка модниця! Але найголовніше не це – вона вражає силою характеру.
Власне у цій книзі перед нами жива Олена Теліга. Авторка максимально оживила для нас свою героїню. Подеколи закрадалася думка, чи таке можливо?.. Читач наче впритул сидить біля Олени, її друзів, родини… Затамовує подих, то майже не може дихати, то дуже переживає за героїню, хоч знає уже добре, що в кінці чекає на неї: «гаряча смерть, не зимне умирання…».
Родзинкою роману є вірші поетки, майстерно вплетені у канву твору, уривки із листів, спогади про Олену… Вони дуже підсилюють сюжет, вони на своєму місці… Горіти кожним днем… Так жила Олена і «не проміняла життя на мідяки…».
Ця книга дуже сильна, світла і вона більше про героїку, а не про втрати… Тут нема розпачу і скигління, натура Олени Теліги розкрита прегарно. Вона могла не їхати у «свій ранений Київ» 1941-го… Вона могла покинути Київ, коли смерть уже ходила за нею назирці, вона могла, але не захотіла… А що її чоловік – Михайло? Красень, музикант — бандурист, коханий, той, хто розділив усе із своєю любою Оленою… Він пішов на гарячу смерть разом з дружиною, бо, певно, інакше не міг… Що думали в останні миті життя ці світлі люди? Свідки з місця події казали, що мало хто з мужчин тримається так, як ця гарна жінка…
І ще одне… Ця книга про радість, недарма має підназву «Ода до радості», бо Олена Теліга вміла жити й радіти, в неї не було часу на поразки, сварки і здогади. Кілька цитат з роману:
«Якщо всі бастіони впадуть, єдиним, що лишиться, буде слово і дух. Вони безстілесні, а тому не помруть».
«Не здамся ганьбі ніколи і нізащо…»
Але ж Україна не ілюзія! Вона мусить бути на карті світу. Мусить і буде!»
«Того, кого не бояться, не вбивають…»
«Між життям і смертю лише одна літера…»
Все, що ми знаємо про Олену Телігу, міститься у спогадах її сучасників. Від неї ж самої для нас залишилось близько 40 віршів, кілька публіцистичних статей і одне оповідання. Все, що вона передала друзям до Рівного перед арештом і загибеллю, вірші і щоденники, безслідно зникло. Нам зосталися фотографії, архівні документи і купа пропагандистської маячні.
Олена Теліга прожила своє коротке життя так, як хотіла, і так, як писала в своїх віршах, — яскраво, чесно і послідовно. Книга дуже цікава.
Стиль та орфографію автора рецензії збережено
