Бібліотека №47 ім.О.Гончара рекомендує книги Анатолія Дімарова (1922 – 2014) – українського прозаїка, талановитого майстра української прози повоєнного часу, автора багатьох самобутніх художніх творів про часи примусової колективізації, Голодомору(1932–1933рр.) та масові репресії в Україні.
Анатолій Дімаров — лауреат Державноі премії ім. Т. Шевченка за роман «Біль і гнів»,народився в м. Миргород на Полтавщині в сім’ї вчителів.Коли родину розкуркулили, заради безпеки дітей, батьки розлучилися. Його мати вказала, що чоловік помер, змінила документи й дала дітям своє дівоче прізвище.
До вашої уваги три збірки:»Сільські історії»,»І будуть люди»,»Містечкові історії» .
Книга»Сільські історії» розповідає історії про життя людей з двух сіл під час Другої Світової війни.Непрості історії мешканців,серця яких сповнені любові, м’якосердя й хоробрості. Вони вміють кохати й мститися ворогам за смерть коханих і дітей. Чекати на своїх чоловіків із війни і любити їх навіть каліками. Допомагати партизанам, незважаючи на ризик, скруту та клопіт. Дати притулок єврейським дітям, що втратили батьків, попри те, що за це могли покарати. Ховати й не виказувати поранених бійців ціною власного життя. І головне — не вважати це подвигом, бо це — просто по-людськи. А ще вони дуже люблять своє село, і понад усе — землю і все, що вона дає. Дбають про неї, не бояться роботи, не жаліються на долю, а живуть так, щоб лишити по собі слід — для дітей та людей. Звісно, не всі герої Дімарова позитивні. Є й жадібні, підлі, злостиві. І добро не завжди перемагає зло.
Книга»І будуть люди» -роман-епопея, яка ґрунтується на історичній правді.Початок ХХ ст., полтавське мальовниче село як уособлення України із щоденними клопотами селян.В основі романа -хазяїн і його земля. Вона ж так любить, щоб біля неї по-людськи ходили -тоді й родитиме, це його праця, він такий жадібний до роботи.
Десь там на півночі відбувається більшовицька революція. І вже червона навала насувається на Україну, вона нищить все на своєму шляху, ламає, рубає. І він вже не хазяїн, а куркуль. І байдуже, що все нажив своїми руками. Всіх зрівняють під одну мірку. А у 1929р. обкладе нова влада податком, і він все віддасть до останньої зернини, не залишивши навіть на посів.
Як змінювалася влада, якою була класова боротьба, і як активізувалася національна свідомість українців, -автор так обдумливо змалює кожного: будь він бідним, багатим, радянським ідеалістом, чи пристосуванцем до нової влади, або ж духовенством, яке у всі часи маніпулює громадою.Автор показує приниження та утиски української мови, примусову колективізацію, ліквідацію радянських ідеалістів, які висунули протест проти»добровільних» залучувань селян до соціалізму.
Книга»Містечкові історії» — це серія невеличких повістей, у яких автор висуває низку морально-етичних проблем життя українців за радянських часів.
Жива мова, цікаві герої та сюжет занурюють у світ українського села, починаєш розуміти людей довкола. Автор не робить своїх героїв ідеальними — вони такі, якими є звичайні люди зі своїми вподобаннями й недоліками.
Героям повістей притаманні висока громадська активність, готовність прийти на допомогу, вміння обстоювати свої життєві переконання. Такі герої, як Панас Юхимович, Загурко, Кобзик — люди безпринципні й нестійкі. Пішовши на компроміс із власною совістю, вони самоізолювалися, збайдужіли до всього, крім свого добробуту.Всі збірки не пов’язані між собою. Дімаров пише не казки,а пише про життя, як воно є.Рекомендуєм ,читайте захоплюючі історії.
Стиль і орфографія автора рецензії збережені
