Минулого тижня я читала книгу Луїзи Нілон «Сніжинка» та готова поділитися з вами, дорогі читачі, своєю рецензією. Почну з того, що останнім часом враження та очікування після того, як прочитала анотації до книги зовсім не збігаються з тим, що читаєш у книзі.
Що нам обіцяє анотація:
«Як прийме наївну та щиру Деббі світ, де таких, як вона, або не помічають, або третюють? Як прийме вона його? І чи прийме?»
«Сніжинка» — дуже щира і зворушлива розповідь про те, як це — дорослішати в двадцять першому столітті.»
Повинна зазначити, що нічого такого в книзі майже немає.
«Сніжинка» — це книга про молоду дівчину, яка живе на молочній фермі в Ірландії, написана молодою дівчиною, яка живе на молочній фермі в Ірландії. Дебютний роман письменниці, думаю, що подальша творчість Луїзи Нілон буде кращою.
Ця книга почалася як незручне, невпевнене відчуття підлітка, що вперше ступив у великий і галасливий світ.
Деббі все життя провела на молочній фермі, з хворою матір’ю та дядьком. Вона наївна дівчина, що не пристосована до життя у великому місті. Але дядько, з яким у неї дуже зворушливі стосунки, який є її стабільністю, тим за кого вона чіпляється у світі, в якому не хоче дорослішати – підштовхує її у зовнішній світ та допомагає оплатити коледж. Здавалося, що зараз життя героїні закрутиться за новим сценарієм, але першого ж дня Деббі налякана і розгублена біжить додому, у знайоме гніздо.
Вона не знає, навіщо їй коледж, навіщо друзі, навіщо велике місто.
Багатьом знайомі ця невпевненість, цей страх перед новим.
Проте поступово сюжет фокусується, стискається, обволакує читача клаустрофобним та незатишним почуттям безсилля та депресією.
Мати Деббі хвора, хоча на початку історії вона здається просто ексцентричною, але з кожною сторінкою її хвороба стає все очевиднішою. Вже в середині оповідання Луїза Нілон перестала жаліти читача і написала страшну сцену, після якої стосунки Деббі з мамою стали ще болючішими.
Коли хворобу матері вже неможливо було приховати, Деббі задумалася про те, що раптом така доля чекає на неї? Не дивлячись на те, що Деббі жила поруч із хворобою все життя і вона соромиться матері, але для неї вона скоріше нормальна, ніж шалена.
Це маленька, але хитка історія дорослішання, яка сподобається не кожному.
Загалом книга цікава і не дратує, але нічого особливого я в ній не знайшла.
Скомська Каріна
Стиль і орфографія автора рецензії збережені
