Роман шотландського письменника Джона Бакена «Тридцять дев’ять сходин» спершу може зацікавити вас анотацією, а вже потім сюжетом. Перше, що вам впадає в очі — це детективна історія. Історія із присмаком “класика”. Класичні тексти родом із золотого віку цього жанру – початку ХХ ст. Це час, коли становлення детективу як жанру вже відбулося. Час, коли було написано еталонні тексти детективу. «Класичний» тут ключове слово – такий, що відповідає канонам жанру, трохи старомодний в силу віку, проте цікавий і яскравий.
Річард Ханней, головний герой цієї книги,— втілення британської вдачі. Мужній індивідуаліст і навіть певною мірою споглядач, який не втрачає своєрідного почуття гумору в найкритичніших обставинах,— у хвилини небезпеки він здатний за лічені миті досягти граничної концентрації думок і фізичних сил, а надто якщо йдеться про долю його країни. Зрозуміло, Ханней — проекція особистості автора, й усе життя Джона Бакена — найкраще тому підтвердження.
«Тридцять дев’ять сходин» дійсно класичний, але не детектив. Так, у тексті є загадка – ті самі сходини, є вбивство – ледве чи не на перших сторінках роману, присутні лиходії – здавалося б, основні ознаки детективу. Проте у книзі міркуванням героя, що дозволяють йому врешті-решт розплутати клубок, приділено мінімум місця. Автор не пропонує читачу поміркувати паралельно, позмагатись із героєм у розгадуванні інтелектуальної головоломки. Герой не збирає докази – та хоч як: і не повзає в пошуках матеріальних свідчень, не йде ланцюжком логічних умовиводів. Ні, він бігає увесь час, рятуючись від таємної шпигунської організації. Люди, з якими він комунікує, ніяк не впливають на детективну лінію. Вони або намагаються його вбити, або усвідомлено чи мимоволі допомагають йому.
Трохи дивно, що роман був написаний більше 100 років тому, але не дивлячись на це він будет цікавий і сучасним читачам. Крім того розкриває актуальні політичні і соціальні проблеми світу, що століття потому залишаються важливими.
Отже, що ми маємо: класичний шпигунський бойовик, прямо повна відповідність канонам жанру. Воно й не дивно, якщо згадати, що автор вважається одним із його засновників. І, мушу визнати, він задає високі стандарти: якщо не перейматись наївністю «страшних таємниць» — ну, вони про Першу світову, точніше – її переддень – от чим там можна здивувати сучасного читача?
Так от, якщо на це не зважати – інтрига закручена цілком переконливо, сучасним перипетіям аж ніяк не поступається. Окрім того, увесь час під час читання не полишала думка про кінематографічність роману – от прямо проситься на екран: і шотландські пейзажі, і колоритні персонажі (особливо помічники героя – прямо кожен виписаний), і повороти сюжету, і навіть «роялі у кущах» (насправді – вибухівка у комірчині). Тож, якщо не налаштовуватись на детектив та розраховувати на трохи старомодний, динамічний, колоритний і яскравий шпигунський роман – ця книга цілком відповідає таким очікуванням.
Стиль і орфографія автора рецензії збережені
