У філії №1 на зустрічі студентів Університету третього віку Приморського терцентру студентка Наталія Сахневич прочитала спогади своєї тітки «Війна очима білоруської дівчинки».
Касьян Олена Костянтинівна закінчила Київський політехнічний інститут, працювала на Одеській фабриці шпалер провідним технологом. Життя склалося, але дитячі спогади воєнного часу Другої світової пронесла через все життя.
Цей документ Олена Костянтинівна залишила з великою надією, що жахи війни вже ніколи не повторяться. Про фільми про війну вона казала, що це є зовсім не війна, а тільки фільми. Інша справа – це спогади живих свідків про війну. Її спогади тремтливі, дитяча пам’ять майже фотографічна, насичена точними деталями. В описі сфокусована весь біль, через яку вона пройшла роками лихоліття.
Крім сімейних спогадів, жінка пригадала, як люди допомагали один одному, приймали до себе в хату погорільців, дітей загиблих родичів, відбудовували зруйноване житло.
Найяскравішим моментом спогадів є про отримання вісті про Перемогу. Люди плакали, кричали, раділи, що війна скінчилася й почнеться нове життя.
Студентки слухали документальні спогади майже на одному диханні, зі сльозами на очах.
Текст Марії Фетісової
