Просмотров:27

Наближається велике свято – зворушливий, щемливий, героїчний і немеркнучий – «зі сльозами на очах» – День Перемоги.

Щороку він збирає тисячі людей в парку ім. Т.Г.Шевченко біля пам’ятника Невідомому матросу, щоб вклонитися всім, хто віддав своє життя заради миру і майбутнього.
Одеситам, яким немає ще 60 років, напевно, здається, що цей пам’ятник і Алея Слави, що веде до нього, були завжди.

Вони з дитинства пам’ятають цей меморіал в парку ім. Шевченко.

У переддень свята згадаємо історію його створення, щоб пам’ять про героїчні сторінки нашого міста зберігалася і передавалася від покоління до покоління.
Про збереження пам’яті і почесті загиблим стали думати в перші повоєнні роки.

У 1957 році був оголошений конкурс на створення в Одесі меморіалу Слави.

10 грудня в парку Шевченка було встановлено обеліск із написом: «Тут буде споруджено пам’ятник Невідомому матросу».

Передбачалося, що з берега до пам’ятника будуть підніматися широкі сходи з встановленими з боків вазами для квітів.
Не випадково одесити спорудили обеліск саме невідомому матросу.

Одеса – приморське місто, моряки завжди захищали її від непрошених гостей.

Дно Чорного моря зберігає сотні кораблів з їх героїчними екіпажами.
Але перемог проект архітекторів Генріха Топуза і Павла Томіліна та скульптора М. Нарузецкого.
9 травня 1960 року Пам’ятник Невідомому матросу був відкритий.

Чотиригранний обеліск з полірованого червоного граніту у самого морського обриву.

На ньому зображені – епізоди бойового минулого Одеси:

квітень 1854 – оборона міста в Кримській війні;

червень 1905 – повстання на броненосці «Потьомкін»;

січень 1918 – боротьба за владу в Одесі;

вересень 1941 – висадка морського десанту в Григорівці в ході оборони міста, що стало несподіванкою для противника.
Біля підніжжя обеліска – переплетені гілкою слави автомат і безкозирка.

Поруч – Вічний вогонь в обрамленні бронзового вінка з дубових гілок.

Це та мала подяка, яку можемо ми, нащадки, висловити всім загиблим.
З 1964 року на майбутньої Алеї Слави розпочалося перепоховання загиблих воїнів.

Тут поховані герої оборони Одеси, загиблі в період окупації і ті, хто звільняв місто – моряки, підводники, піхотинці. льотчики.
До 9 травня 1970 років було закінчено роботи по оформленню входу на Алею Слави: дві вигнуті стели, на одній з яких зображений барельєф скорботної матері.
Прізвищ похованих тут багато, частина з них увійшла в топоніміку Одеси. Багато вулиць названі їхніми іменами: Бреус, Краснов, Топольський, Гефт …

Ми часто забуваємо, що це були живі люди, які любили, страждали, раділи і дуже хотіли жити.
Є на Алеї Слави та братське поховання – екіпажі підводних човнів «Малютка – 33» і «Малютка -60».

Це були молодіжні екіпажі, що входили в навчальний загін підводного плавання. Курсанти проходили практику, коли почалася війна.
«М -33» свій перший рейс зробила до берегів Констанци, там же прийняла і перший бій.

Потім не раз вдавалося втекти від переслідування. «М -33» висаджувала розвідників у тилу, доставляла боєприпаси в обложені міста – 10 бойових успішних рейдів.

У 11-й вийшла 23 серпня 1942 року. Три доби «Малютка» мовчала.

Минули всі терміни повернення.

Доля човна і 21 члена екіпажу довго залишалася невідомою – «не повернулися з завдання».
Через багато років пошукове судно в районі Великого Фонтану зачепило щось масивне.

Спустилися водолази повідомили, що це та сама «М-33», що зникла під час війни.  Вона загинула від вибуху ворожої міни.

Корабельний годинник застиг, показуючи «8.47» 24 серпня 1942 року.

Разом з ним зупинилися серця молодих мужніх підводників.
Незабаром ще один підводний човен – «М-60» був теж піднятий зо дна.

Він загинув в вересні 1942 року.

Останки всіх 43 підводників поховані на Алеї Слави.
8 травня в День пам’яті і примирення біля пам’ятника Невідомому матросу проводиться молебень за жертвами воїн і військових злочинів.
9 травня тут обов’язково проходить покладання вінків, звучать військові пісні, зустрічі і спогади.

Горить Вічний вогонь.

Його не задме вітер, не заллють дощі, не погасить час.
Пам’ять – доля живих.

І ми зобов’язані зберігати її про тих, хто віддав свої життя заради наших.

Джерела:

  1. Крыжановский В. Я. Аллея Славы: фотоочерк. — Одесса: Маяк, 1981. — 96 с.
  2. Памятник Неизвестному матросу на Аллее Славы воды [Электронный ресурс] // Режим доступа: // https://odessa-flat.com/dostoprimechatelnosti/odessa/ pamyatnik-matrosy.html
  3. Памятник Неизвестному матросу на Аллее Славы воды [Электронный ресурс] // Режим доступа: // https://odportal.com.ua/uliza/pamatnik/neizmatros.html
  4. У Вечного огня: сборник очерков / Автор-составитель В. В. Максаков. — Одесса: Маяк, 1975. — 88 с.

 

Наші соціальні мережі

YouTube ЦБС для дорослих

ЦМБ ім. І. Я. Франко

Facebook

Instagram

YouTube

Бібліотека №1 ім. Е. Г. Багрицького

Facebook

YouTube

Бібліотека №2 ім. К. Г. Паустовського

Facebook

Facebook Кают-компанія “Морська бібліотека”

Facebook Письменники-мариністи Одеської Обласної організації ім. І. П. Гайдаєнко

Facebook Лауреати літературної премії ім. К. Г. Паустовського

Facebook Золотая роза

Бібліотека №3

Facebook

Бібліотека №6

Facebook

Бібліотека №7 ім. І. П. Гайдаенко

Facebook

Бібліотека №16 ім. М. Ю. Лермонтова

Facebook

Бібліотека №25

Facebook

Бібліотека №28

Facebook

Бібліотека №29

Instagram

Бібліотека №30

Facebook

Бібліотека №32

Facebook

Бібліотека №33 ім. Ю. С. Трусова

Facebook

Бібліотека №35

Facebook

Бібліотека №42

Facebook

YouTube

Бібліотека №44

YouTube

Бібліотека №47 ім. О Гончара

YouTube

Архіви