Бібліотека №47 рекомендує прочитати книгу Олени Пшеничної. «Там, де заходить сонце» – книга про кожне зранене серце та водночас надзвичайно чесна оповідь про самотність. «Там, де заходить сонце» — це роман, котрий проникає в серце своєю витонченою душевністю та глибокою філософією. Авторка розкриває перед нами образ головної героїні, Віри Петрівни, що опинилася в незвичайних обставинах життя.
Вірі Тихій – 72. Вона – колишня вчителька української мови. Почалась війна. Син Толя день і ніч волонтерить, а невістка з дітьми вимушено евакуюються за кордон. Влітку 2022-го року Віра Петрівна залишається сама. Син вимушений був вивезти рідну матір в будинок для літніх людей.
Можливо, з хворим серцем й небезпекою навколо дійсно краще перебути поки тут — під наглядом медиків, у компанії «однолітків»? Та замість відкритих, гостинних стареньких жінка зустрічає у Будинку зранених, колючих стариганів, що з дня у день просто спостерігають, як їхні життя, неначе сонце, закочуються за обрій. Що приховують ці самотні старечі серця? І які труднощі здатне витримати материнське серце?
Основною темою цієї книги є старість, самотність, родинні зв’язки та пріоритети в житті. Пшенична вдало вплітає ці теми в сюжет, дозволяючи читачеві відчути їх пульсуючу силу. Кожен рядок пронизаний внутрішньою сутністю персонажів, допомагаючи нам переживати їх радощі та турботи.
Роман авторки написаний майстерно. Кожне слово має вагу та викликає хвилю емоцій. Пшенична створює атмосферу, де час сповільнюється, а кожен момент стає цінним.
Це книга, яка залишить свій слід у серці читача на довгі роки. Вона нагадує нам про важливість розуміння та прийняття кожного моменту у нашому житті, про цінність людських відносин та збереження краси і в старості.
Олена Пшенична – українська журналістка, сценаристка, громадська активістка. За її плечима – майже 20 років роботи в медіа, зокрема на провідних українських телеканалах. Нині Олена як сценарист створює соціальний контент у співпраці з UNICEF, USAID, Центром демократії та верховенства права та іншими міжнародними та українськими громадськими організаціями.
Стиль та орфографію автора рецензії збережено