Зі шкільних та студентських років я дуже любила польське кіно. Зараз я розумію, що, напевно, за те, що це був ковток якогось іншого повітря в нашому радянському житті. Завжди було цікаво подивитися, як живуть люди в іншій соціалістичній країні, і щось мені говорило, що в Польщі вони живуть краще і веселіше. Недарма творчі представники ПНР говорили, що «Польща самий веселий барак в соціалістичному таборі», а венгерці їм заперечували і говорили що самий веселий барак- це Венгрія.
Імена таких польських акторів як Беата Тишкевич, Майя Коморовська, Барбара Брильська, Єва Шикульська, Пола Ракса, Збігнев Цибульський, Тадеуш Ломницький, Єжи Штур, Станіслав Микульський та режисерів Анджея Вайди, Єжи Гоффмана, Кшиштофа Кесьльовського, Кшиштофа Зануссі звучали як музика. Дістати польський журнал «Кіно» у 1960-1970-х р. р. і подивитися його, навіть не знаючи польську мову, було великою вдачею.
Тому, коли я побачила в бібліотеці № 16 книгу видатного польського режисера Кшиштофа Зануссі «Час помирати», видавництво «Фоліо», 2016 рік, я зараз же взяла її почитати. Книга мене не розчарувала. Її писала дуже освітня, мудра, інтелігентна людина, яка за свою професійну роботу режисера отримала багато призів за зняті фільми, була знайома з багатьма цікавими особистостями і має зараз песимістичний погляд на сучасне кіно.
Сумну назву «Час помирати» він пропонує читачу розглядати як жарт. Це він не про себе говорить, а про епоху великого європейського кіно, яке, за його думкою, скінчилася. Його вичавило кіно американське як в кінотеатрах, так і на телебаченні.
В книзі К. Зануссі розповідає про свою роботу як у Польщі, так і за кордоном. Якісь його фільми я дивилася, а про якісь дізналася з книги і зараз хочу їх подивитися. Багато в книзі спогадів про польських режисерів та польських та зарубіжних акторів які знімалися у фільмах К. Зануссі.
Для мене дуже цікаво було прочитати про зв’язки режисера з Україною і про відношення до неї. Останній розділ «Моя Україна» він написав спеціально для українського видання. Я пам’ятаю, що режисер приїздив до Одеси і на якомусь кінопоказі дуже добре розмовляв російською мовою. З’ясувалося, що його дружина зі старого роду Грохольських і цей рід тісно пов’язаний з Вінницею і Вінницькою областю, де і зараз зберігся кам’яний палац Грохольських. Завдяки дружині він і захотів відвідати Україну, бук у Львові, Вінниці, Одесі. В Україні як митець К. Зануссі співпрацював з Богданом Ступкою, працював як режисер в Національному театрі ім. І. Франка.
Цікаво було читати, як в Польщі сприймають українську мову. З польського погляду українська для поляків звучить твердіше, ніж російська, для вуха поляка українська звучить сильно, мужньо. Режисер пише, що завжди просив в Україні ставити питання українською і не було випадків, щоб йому було важко щось зрозуміти.
Дійсно, польська і українська мови дуже схожі, коли я приїздила до Польщі, розуміла 70 відсотків того, що чула польською.
У перші роки української незалежності К. Зануссі з дружиною запросив до себе групу творчої молоді з України, яка жила у нього вдома безкоштовно і провів з нею приватний семінар, допомагав потім його учасникам.
З 2014 року К. Зануссі з багатьма польськими акторам і режисерами підтримує Україну в боротьбі з російською агресією, звертався з вимогами до Росії звільнити режисера О. Сенцова і в свої 84 роки залишається активною творчою людиною.
Раджу усім читачам, хто пам’ятає і любить польське кіно, взяти в бібліотеці і прочитати цю книгу, яка, не дивлячись на її назву, залишає оптимістичний настрій.
Читачка, ст. науковий співробітник меморіального музею К. Паустовського Ольга Козоровицька
Стиль та орфографію автора відгуку збережено
