Мене привабив роман Емми Донохью «Кімната» своїм незвичайним сюжетом. Розповідь у книзі ведеться від імені головного героя. 5-річного Джека, який все своє життя провів у невеликій кімнаті разом із мамою.
Її в 19-річному віці викрав чоловік, вона народила від нього сина і з того часу вже 7 років вона не виходить назовні. У цій кімнаті вони граються, займаються спортом, читають книжки, дивляться телевізор. Джек щасливий, з ним його мама, він не знає, що за чиїмось злим наміром вони змушені жити не так, як живуть інші. Хлопчик все життя був упевнений, що поза їхньою кімнатою нічого немає. Тут він народився, тут його друзі – Дора з телевізора та Землекоп з Алісою з небагатьох книжок, що лежать на полиці. поки мати не розповіла йому, як її викрали та замкнули тут.
Вони наважуються на відчайдушний вчинок — вибратися з кімнати і втекти. Але Джек любить свою кімнату та знайомство з новим світом стає для нього травматичною подією. Він знайомиться з невідомими йому колись людьми, предметами, явищами природи.
А ось його матері особливо тяжко. Минулі 7 років змінили її та близьких. Разом зі свободою на неї обрушилися сумніви, жаль та розчарування.
Протягом усієї книги ми дивимося на світ очима допитливої дитини, яка хоче пізнати все навколо і те, як вона сприймає цей світ надихає.
Добре, що світ великий і сили людини безмежні, особливо якщо поряд з тобою є Ангел-хранитель на ім’я Ма.
За книгою знято чудовий фільм, можете подивитися його.
