Наталія Стегній, співробітник бібліотеки №1 імені Багрицького, запрошує познайомитися з поезією сучасного українського автора Сергія Жадана.
Серед яскравих представників української сучасної літератури особливе місце займає Сергій Жадан, поет, прозаїк, перекладач, громадський діяч. Автор відомий читачам своїми романами «Депеш мод», Ворошиловград», «Інтернат». Твори митця високо оцінені літературною спільнотою: отримали національні та міжнародні нагороди, перекладені багатьма мовами.
Гортаю сторінки поезії Сергія Жадана. Його вірші відверто філософічні. В них і роздуми над сьогоденням, і намагання осягнути глибину душі людини…
Осінь над ними з льоду й сталі.
Холодні ріки, незнайомі люди.
Найбільше вони бояться, що все це триватиме далі.
Найбільше вони бояться, що більше нічого не буде.
Герой дуже тонко відчуває дисгармонію сучасного світу. Автор часто використовує образ трепетного птаха, що намагається вирватися з клітки.
Птах уночі забивається до кімнати,
хоче вирватись, ріже повітря крилами,
не знаходить виходу, не дає себе упіймати,
сторожко завмирає, зібравшись із силами.
Я говорю: ну що ти, послухай, спинися,
не бийся так лунко серед густої темряви,
ця ніч стоїть, наче важка пшениця,
відбиваючись у тобі голосами і нервами…
Поет малює життя таким, яке воно є, з усіма його негараздами й тривогами, «виснаженими надвечір’ями» та «розламаними ранками». Він намагається вести читача до нових висот розуміння життя, до очищення душі катарсисом.
Просто потрібно бути терплячими і міцними.
Все закінчилося. Ми лишилися в бідності.
Просто цей світ не може в собі вмістити
такої кількості болю й такої кількості ніжності.
Виснажені надвечір’я, розламані ранки,
Приголосні твого шепоту, настояні на алкоголі.
Умілий лікар вилікує будь-які рани.
Час, який у нас є, зцілить будь-які болі…
Людина повинна зустрічати ранок, щоб бачити, як зліта птах, щоб чути , як шумить верболоз, дивуватись непереможній силі буття.
Падає сніг. Засинає лоза.
Тонко ступивши на трави і ріки.
Бог роздивляється, як зіслиза
в урвище степу обрис шуліки.
З Божого ока, зім’явши повіки,-
здібний пластун – виповзає сльоза.
Вранці, без розпізнавальних ознак,
з голих дерев оббиваючи іній,
падає янгол – літун-одинак,
рушить химерну довершеність ліній,
з чим і вмирає, лишившись, однак,
срібний тривожний дюралюміній.
Наталія Стегній
Стиль і орфографія автора рецензії збережені
