5 листопада у ЦМБ ім. І.Франка відбулася презентація книги Сергія Котелко “Анатра”.
На презентацію було запрошено членів клубу любителів краєзнавства «Моя Одеса».
Презентацію вела Тамара Павлівна Биханова, лектор, екскурсовод, краєзнавець.
Брати Анатра. Літаки Анатра… Це прізвище Сергій Котелко чув із раннього дитинства — його згадувала його бабуся. Її мати під час Громадянської війни була змушена працювати на авіазаводі Анатра. Тодішня розруха змушувала її пішки ходити кожен день до заводу. Сергій пам’ятає, що прізвище Анатра звучало лише у позитивному ключі — ці люди фактично врятували нас від голодної смерті, говорила йому вже його мати про цю історію. Такого не забудеш.
Минали роки. Краєзнавець Сергій Котелко захопився історією колишніх маєтків, особняків, палаців, або, як тоді все це простіше називалося, — «будинків» — адже навіть усіма нами улюблений палац найсвітлішого князя Михайла Семеновича Воронцова називався не інакше, як «Будинок князя Воронцова».
У певний період це захоплення перетворилося на його головну справу.
У нього з’явився сайт, де він намагається ділитися з читачами всім, що знає про той чи інший об’єкт. А його улюбленим місцем в Одесі завжди був Французький бульвар.
А одним із найцікавіших будинків на бульварі завжди була дача Анатра — будинок з гарною вежею, з готичними лініями, балконом, що оперізує фасад… Куточок романтизму на Французькому бульварі.
Якось Сергію запропонували написати історичну довідку про цей будинок.
З того часу прізвище Анатра надовго прописалося в його голові. Кілька місяців посиленого сидіння в бібліотеках та архівах дозволили написати про історію цього місця та історію цієї
сім’ї.
Володимир, син Анжело Анатра, побудував цю дачу на Французькому бульварі, а потім зробив неймовірне — він добровільно залишився в Одесі після революції!
Зрозуміти причину цього вчинку стало головною метою Сергія Котелко. Адже він знав, що його кінець був сумний — його розстріляли.
Чому все сталося саме так?
У міру написання потрібно було вирішити безліч питань і розгадати таємниці, але розгадка якоїсь однієї таємниці тягла за собою кілька нових загадок чи сюжетів.
Книга пухла, кінця і краю її не було.
І тоді Сергій пішов до метра.
Олег Йосипович Губар сказав йому кілька разів одне й те саме: закінчуй! Зупинися!
А те, що потім з’явиться, піде у другому томі.
Так виникла ця книга.