17 травня в бібліотеці №1 імені Едуарда Багрицького відбулася інтерактивна арт-зустріч «Спадок нації». Вона була приурочена до Дня вишиванки. Були запрошені учні 10 класу гімназії №1 імені А.П. Бистриної.
З вступним словом виступила завідуюча бібліотекою Ірина Гіндіна. Вона сказала, що цей вид мистецтва виник давно – корені його сягають у глибину віків. Мабуть, ніколи не зможемо довідатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорні мотиви красу рідної природи, свої переживання та відчуття. Адже зразки найдавнішої вишивки у музеях Європи відносять до 5 ст. н.е., а пам’ятки української вишивки збереглися лише за кілька останніх століть.
Українські орнаменти відображали в своїх роботах багато художників: В. Тропінін «Українська дівчина з Поділля», С. Васильківський «Загата Григорія Квітки-Основ’яненка», Г. Меліхов «Веселий місяць травень», Н.Самокиш «Відома пані» та інші.
Ірина Гіндіна розповіла про відомого митця Никанора Онацького, ім’я якого тісно пов’язано з Одесою. Мистецький доробок Никанора Онацького втілює кращі риси українського образотворчого мистецтва другої половини ХІХ – поч. ХХ ст. За життя Никанора Онацького до колекції музею не потрапила жодна з його картин – тож надходження творів репресованого художника стали можливими лише після його офіційної реабілітації, а то й пізніше: у 1970-1990 роки.
Творча спадщина Никанора Харитоновича Онацького, який оспівував землю, де народився, розвивалась у буремні часи на зламі епох, є частиною великого надбання, що входить у золотий фонд українського пейзажу ІІ пол. ХІХ- поч. ХХ століть.
Перед присутніми виступила народна майстриня, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України Любов Лаптева (Жегун), учасниця регіональних, національних та міжнародних виставок, нагороджена подяками, грамотами, медаллю папи римського Іоанна ІІ. Роботи Любові Андріївни відомі в Польщі, США, Великобританії, Австрії, Австралії, Молдові, Ватикані.
Майстриня вважає, що для українця вишиванка – це не просто одяг. Це щось дуже особливе: особисте, рідне, святе. Вишиванка – символ, який зберігає коріння, ідентичність, розуміння себе. Це наша історія: міфологія, релігія, давнє мистецтво наших предків, душа нашого народу. У вишивці зашифровано наш генетичний код. Любов Андріївна розповіла про давні символи, орнаменти, елементи, які використовують у вишиванні. Вона представила колекцію своїх робіт – українських костюмів з різних регіонів країни.
В Україні вишивати вміли у всіх регіонах. Кожна область, інколи навіть село володіли своїми унікальними техніками вишивання. Дівчаток із наймолодшого віку привчали до вишивання. Вишиванки здавна носили чоловіки, жінки і діти. Кріпаки і пани, міщани і селяни. Одягали їх у свята та на щодень. За вишиванкою можна було визначити статус та походження власника. Найдавнішими матеріалами, з яких українці виготовляли для себе вишиванки, були тканини з овечої вовни, льону та конопель. Українським майстриням відомо близько 250 видів вишивальних швів, які базуються на 20 техніках. І хоч чітких меж використання певної техніки вишивки ніколи не було (бо люди, спілкуючись, передавали, навчали одне-одного особливостей ремесла свого краю) можна виокремити ті головні риси, які відрізняли кожну область від іншої.
Любов Андріївна продемонструвала присутнім полтавські, закарпатські, подільські вишивки з унікальними візерунками і орнаментами, які несли глибокий сакральний зміст, носили обереговий характер.
Присутні отримали безліч позитивних емоцій від незрівняних колоритних вишиванок, що є невід’ємною частиною нашого культурного спадку.
