«Химерниця» — твір, який не лише зберігає стиль і традиції авторки, але й розширює їхні межі, вражаючи читача чудовою літературною «смачною» мовою. В цій історії, яка відзначається трошки містичним належенням та захопливим сюжетом, головний меседж витканий навколо ідеї, що кожен гріх вимагає спокути.
Великий успіх твору полягає в здатності авторки викликати цікавість читача від самого початку і утримувати його захопленого до останньої сторінки. Головний пошук — хто така химерниця і чому вона опинилася у старій халупці серед лісу — стає важливим локомотивом для розгортання всієї історії. Спосіб, яким авторка розкриває цю таємницю, робить кінцівку непередбачуваною та емоційно насиченою.
Не зважаючи на загальний сюжет, який може вважатися трошки передбачуваним, сила твору полягає в особливому стилі письма. Ліс, який «розмовляє», сосни, що колихають на кронах небо, та бузкові кущі, які хизуються повними пазухами бруньок — це всі елементи, які стають живими партнерами в сприйнятті читача. Авторська мова робить кожен момент яскравим і неповторним.
Незважаючи на деяку передбачуваність кінцівки, «Химерниця» вражає своєю особливою мовою та вмінням перетворити природні образи на живі героїні. Це твір, який варто читати для того, щоб поглибитися в атмосферу української сучасної літератури та насолодитися витонченою майстерністю письменниці.
Стиль та орфографію автора рецензії збережено
