Філія №41 пропонує звернути увагу на книгу «Суча дочка», яку написала відома українська письменниця, переможець багатьох літературних конкурсів та лауреат Міжнародної премії ім. Василя Стуса, Валентина Мастєрова.
Вони були подругами, хоч і відрізнялися. Скромна Оленка і практична Люба, яка завжди прагнула отримувати все від життя. Обидві дівчини опиняються у великому місті, де з’ясовується, що Люба вагітна. Дитина не входить у плани дівчини, і щоб її позбутися Люба у пологовому будинку називається прізвищем Оленки, а згодом тікає, покинувши хлопчика. Оленка вирішує взяти хлопчика собі і всім каже, що Іван – її син. Дівчина не боїться косих поглядів та людської зради. Уявіть собі, що мати-одиначка повертається у радянське село, здобуває освіту, починає працювати і живе далі, як би боляче і важко їй не було.
Ця книга про те, яким буває чоловіче кохання: зрадливим, ненадійним, а іноді — вірним та останнім. Роман також розповідає про рідну землю, про долю села та її мешканців в радянську добу. Про те, як треба зберегти врожай, добробут мешканців та колгосп.
У книзі мені дуже сподобався образ старої Степаниди, мудрої партизанки, яка стає рідною для Оленки. Її вважають відьмою, бо жінка знається на рослинах, вміє лікувати різні хвороби та бачить долі людей. Згодом Степанида передає всі свої знання Оленці.
Багато довелося витримати, але головна героїня встояла, бо поруч з нею були батьки, Іван, рідна донька Марійка та віра в майбутнє.
«Книжку зачитуватимуть, доки сторінки триматимуться купи, переповідатимуть найближчим людям, адже справжнім завжди хочеться ділитися. А ще… українці заслуговують, щоб ця історія колись «ожила» на екранах вітчизняних кінотеатрів», — вважає Олена Печорна, письменниця.
Стиль і орфографія автора рецензії збережені
