Бібліотека №47 рекомендує прочитати роман Євгенії Кузнєцової «Спитайте Мієчку», який вийшов у 2021 році. Євгенія Кузнецова створила глибоко інтелектуальний, але водночас дуже живий і емоційний роман.
«Спитайте Мієчку» — це не просто побутова історія про жіночу долю, це тонка психологічна драма, в якій розкриваються родинні питання.
Стиль Кузнецової вражає інтелігентною простотою, іронією та любов’ю до деталей. Авторка майстерно будує атмосферу дому, де кожен куточок сповнений спогадів і тиші.
У центрі сюжету — життя двох сестер, Мієчки та Лесі, які мешкають у родинному будинку разом із бабусею. Бабусі — 96 років, і вона живе зовсім сама у сільському будинку, де багато що треба робити вручну. Не має ні слуг, ні помічників. І не тільки дає собі раду фізично, а ще й підтримує у «робочому стані» город — який щонайменше не перетворився на джунглі. При тому бабуся — завжди мудра, любляча, лагідна і терпляча. Ніколи не буває ображеною чи роздратованою. Героїні роману живуть у сучасності. Вони поєднані з Європою, але залишаються українками.
Мієчка (Соломія) — молода жінка, яка повернулася з-за кордону до будинку свого дитинства, щоб вирішити, як будувати життя далі. Вона — спокійна, інтелігентна, зосереджена на перекладацькій роботі та своєму внутрішньому світі. Леся — її повна протилежність: емоційна, імпульсивна, з бурхливим особистим життям. У дім до них приїздить Лесин черговий бойфренд, і це знову перевертає усталений хід життя.
Поступово читач заглиблюється у внутрішній світ Мієчки, яка звикла бути тінню, спостерігачкою, «розумною» і зручною для всіх. Але впродовж роману вона починає розуміти свої бажання, емоції, усвідомлює тягар родинних і гендерних ролей, і намагається знайти свій голос.
Центральна героїня — Мієчка — викликає співчуття, але водночас зчитується як символ багатьох жінок, які роками живуть «у зручній тиші», приглушуючи себе заради інших.
Смерть бабусі Теодори стає важливим моментом, який підкреслює про необхідніть цінувати моменти проведенні з близькими . Попри втрату, родина продовжує жити, народжуються діти, що символізує продовження життя та дає надію на майбутнє.
Роман не пропонує простих рішень і щасливих фіналів, але дає надію на те, що навіть найтихіший голос має право бути почутим.
Стиль та орфографію автора рецензії збережено
