«Книги мають особливу чарівність; вони дають нам насолоду: вони розмовляють з нами, дають нам добрі поради, вони стають живими друзями для нас» — писав Франческо Петрарка. «Квіти для Елджернона» — це один з найлюдяніших і найпроникливіших творів сучасності. Деніел Кіз створив не просто науково-фантастичний роман, а глибоку й зворушливу історію про людський розум, почуття та моральний вибір.
Тут розповідається про недоумкуватого Чарлі Гордона, що працює прибиральником у пекарні, а у вільний час відвідує школу. Чарлі має мрію – стати розумним. І доля дарує йому цей шанс… Штучне покращення інтелекту за допомогою операції — відкриття двох вчених: Доктора Штрауса і Доктора Немюра. Після вдалої операції над білою мишею на прізвисько Елджернон вчені вирішують зробити аналогічну операцію над розумово неповносправною людиною. Вибирають Чарлі, оскільки він прагне навчитися краще читати і писати і стати розумним. Чарлі погоджується взяти участь у ризикованому науковому експерименті, який виявляється вдалим.
За короткий час Чарлі пізнає всю повноту життя. Проте операція має певні наслідки… Разом зі зростанням розумових здібностей він відкриває для себе не лише красу знань, а й жорстокість світу, у якому жив. Швидкість навчання Чарлі в багато разів перевищує швидкість навчання звичайних людей — вже через декілька тижнів він вільно володів багатьма мовами, читав наукову літературу.
На фабриці, де працював Чарлі, він запропонував раціональніше розміщення верстатів, що дало б змогу економити 10 тисяч доларів щорічно. Але радість директора не підтримали працівники, і всі вони підписали петицію про звільнення Чарлі Гордона. Директор сказав, що всім буде краще, якщо Чарлі звільниться.
Незважаючи на початковий успіх експерименту, поведінка миші дає серйозний привід для занепокоєння — її інтелект починає згасати так само швидко, як і покращувався. Чарлі розуміє, що це ж чекає на нього…
Коли миша померла, Чарлі поклав труп Елджернона в коробку з-під сиру, поховав його на задньому дворі й плакав.
Роман «Квіти для Елджернона» зворушив серця мільйонів читачів у всьому світі. Цей твір неодноразово екранізували, а екранізація 1968 року отримала премію «Оскар». Роман вражає своєю простотою і водночас глибоким змістом. Це історія, яка змушує замислитися про цінність людяності, етичні межі науки та справжнє значення щастя. Кінець книги залишає гіркий присмак, але й нагадує про важливість співчуття. Рекомендую всім, хто шукає не просто цікаве чтиво, а книгу, що зачіпає душу.
Стиль та орфографію автора рецензії збережено
