Один з останніх творів, який мене дуже вразив – це книга американської письменниці Сари Джіо «Ожинова зима». Тут дві історії – перша доля репортерки Клер Олдрідж (2010р.), а друга – трагедія Віри Рей, самотньої матері (1933р.).
В історіях обох героїнь багато несподіваних паралелей. Клер відновлюється після важкої особистої втрати та отримує на роботі завдання написати щось цікаве про пізнє весняне похолодання («ожинову зиму»). Це старомодний термін про зміни в погоді, коли у травні буває несподіваний снігопад і мороз, а на ожинових стеблах вже з’являються ніжні білі квіти.
Багато матеріалів знаходить молода жінка про період 1933 року, але нічого не привертає її уваги, окрім історії Віри Рей, яка вкладає спати свого маленького сина і вирушає працювати в готель. Вранці, коли неочікувана хуртовина вкриває місто, мати повертається додому. Маленький син зник. Бідолашна жінка намагається знайти дитину, але бачить тільки іграшкового ведмедика в снігу. Це викрадення так і залишається нерозкритим.
Клер ходить в архіви, зустрічається з людьми, які знали Віру та її долю. Згодом жінка дізнається багато цікавого про події минулого та про долю хлопчика. Це її шокує.
Ця книга про те, що кохання – дуже важка робота, а материнська любов безсмертна. Про те, що треба боротися за своє щастя, не лякатися труднощів, відчуваючи захист чоловіка.
Роман, який став бестселером, написано дуже легко та цікаво. Книга захоплює та не відпускає. «Ожинова зима» перекладена на 25 мов світу. Ви вже читали її?
Вікторія Шаповалова
Стиль та орфографію автора рецензії збережено
