Тетяна Поперечна, завідуюча читальним залом Центральної міської бібліотеки імені Франка, рекомендує прочитати роман Д. Орвелла «1984».
«… Коли винайшли друк, стало легше керувати громадською думкою; радіо і кіно дозволили зробити крок в цьому напрямку ще далі. А з розвитком телевізійної техніки, коли стало можливо вести прийом і передачу одним апаратом, приватному життю прийшов кінець…»
Роман Д.Орвелла «1984» всі називають антиутопією, хоча я не погоджуюсь з цим твердженням. Роман цей скоріш за все настільна книга антидемократії, або посібник для диктаторів-початківців, або навіть реальність та майбутнє деяких країн світу…
«Перша та найпростіша щаблина дисципліни, котру можуть засвоїти навіть діти, новою мовою називається само стоп. Само стоп означає як би інстинктивне вміння зупинись на порозі непотрібної думки. Сюди входить здатність не бачити аналогій, не помічати логічних помилок, невірно тлумачити навіть найпростіший аргумент, якщо він ворожий в нашій державі, відчувати нудьгу і відразу від ходу думок, що може призвести до єресі. Коротше кажучи, само стоп означає рятівну дурість»
Роман було видано ще у 1949 році, сама назва твору та ім’я автора з часом стали вживатись для позначення суспільного устрою, описаного в романі «1984», та навіть до сьогодні цей художній твір шокує та викликає обурення.
Подвійні стандарти, нова мова, поліція думок; міністерство миру, що займається війною; міністерство любові, що заподіює біль та вганяє у відчай, знищує тих, хто мислить, думає не так як всі; міністерство світу, що розпалює війни; роботи-письменники, що «виробляють» порнографічну літературу для відволікання уваги мас..
Що з вище переліченого ми маємо зараз? Більшість, нажаль… Колись Орвелл відкрив очі світові на те, як функціонують тоталітарні режими. Але після прочитання роману сьогодні розумієш, що навіть «демократичні» держави набагато далеко просунулись на шляху до того пекла, що описано в романі «1984», держави сьогодні набагато креативніші, жорстокіші та винахідливіші…
«В своїй загальній масі люди слабкі, боягузливі, не готові до свободи та бояться правди, і це означає, що потрібно щоб хтось сильний керував ними та обманював їх…»
Роман пророчий? Можливо. Роман, що бентежить, хвилює, обурює, змушує визнати його правдивість та задуматись? Безсумнівно!
Книгу було написано на тлі руїн, що лишились після війни, посеред голодних, втомлених та змучених військовим часом людей. Дивно, але сьогодні вона актуальна, як ніколи. Дивно та страшно, адже роман «1984» озброює нас важливими званнями.
«Яких поглядів дотримуються маси і яких не дотримуються – байдуже. Їм навіть не можна надавати інтелектуальної свободи, бо навіть інтелекту в них просто немає…»
Роман, що починається просто та без драматизму («був холодний, ясний квітневий день, і годинник пробив тринадцять…»), досконально описує специфіку сучасної тиранії. Головний герой Уїнстон Сміт працює в міністерстві правди, яке займається постійним оновленням історії, підганяючи її під сучасні обставини та зміни на політичній арені.
«Якщо партія може запустити руку в минуле і сказати про ту чи іншу подію, що її ніколи не було, — це страшніше за катування, страшніше за смерть. Партія каже, що Океанія ніколи не укладала союзу з Євразією. Він, Уїнстон Сміт, знає, що Океанія була в союзі з Євразією всього чотири роки тому. Але де зберігається це знання? Тільки в його розумі, а він, так чи інакше, скоро буде знищений. І якщо всі сприймають брехню, нав’язану партією, якщо у всіх документах одна і таж пісня, тоді ця брехня поселяється в історії і стає правдою…»
Джордж Орвелл не тільки змінив наші погляди на світ, показавши нам, як виникає тиранія. Роман «1984» став свого роду довідником для тих, хто живе у важкі часи.
Тоталітарне суспільство. Повне, абсолютне і вічне владарювання Партії. Думати – злочин. За спроби аналізувати те, що відбувається – пекельні тортури. За ведення щоденника – розстріл. За необачне слово – смерть. За дводумство, доноси і активну провладну позицію – щедрий пайок дешевого джину і можливість вдихати-видихати повітря.
Особистості у такому світі не виживають. Взагалі нема такого поняття, як особистість. І така історія хорошого кінця мати не могла.
Перегортаючи останню сторінку, мимоволі дякуєш всесвіту за те, що маєш свободу просто бути собою. І так, я розумію, чому у свій час книга була забороненою усюди, де тільки можна. Багато знати шкідливо. А багато думати – смертельно.
І здавалося б, ми, враховуючи нашу історію, вже ніколи не повинні були б вірити черговому «міністерству правди», котре проголошує, що «незнання то є сила». Проте наразі маємо те, що маємо…
Тетяна Поперечна
Стиль і орфографія автора рецензії збережені