Бібліотекар Ірина Шаповалова: «Рекомендую всім тим, хто любить філософські сюжети, таємний зміст та цікавий сюжет, прочитати «Казку про калинову сопілку» Оксани Забужко. Це дуже відомий твір сучасної української літератури, який вивчають у навчальних закладах».
У центрі – непросте життя і складні стосунки сестер Ганнусі і Оленки. Ганнуся з раннього дитинства була незвичайною дитиною, бо «вродилася з місяцем на лобі». Вона дуже вродлива і спокійна, але занадто горда. Молодша сестра була плаксива, постійно вимагала батьківської уваги. Ганнуся все частіше відчувала невдоволення від цього. Ладу між сестрами не існувало. Ганна з дитинства була не така, як всі, «ніби переповняло її світлом через край якесь потайне знання». Дівчина часом полюбляла дивитися на місяць. Тут авторка дуже влучно порівнює стосунки сестер з біблійним сюжетом про Каїна і Авеля. Саме їх постаті помічає Ганна, дивлячись на місяць. Коли дівчата подорослішали, з ними трапляється релігійний сюжет – Ганнуся вбиває Оленку, бо за сестру сватається той, кого покохала Ганнуся, але необачно відштовхнула. Фінал закінчується народним сюжетом – сопілка з калини ( калину в Україні садили на могилах дівчат) співає голосом Оленки і розповідає всю історію вбивства. Після цього «…щезла бабина дочка – чи втекла, чи так розточилася, чи, може, й досі блукає десь по безвинах місячними ночами».
Цей твір мені дуже цікаво було читати. «Казка про калинову сопілку» змушує пригадати релігію, народознавство, філософію, психологію та історію світової літератури. Якщо згадати класиків жанру, то на місяць дивилися ще й герої інших творів. Місяць є у Булгакова, Гоголя, Шевченка і Франка, а літературні критики знайшли багато спільних рис «Казки…» і «Лісової пісні».
Дуже цікаво, коли звичайне людське життя і фантастичний сюжет переплітаються. Це дає змогу автору писати емоційно, висвітлювати таємні сторони почуттів і думок героїв, зазирати у сни. Я вважаю: в тому, що між дівчатами не було ладу, винуваті ще й батьки, бо мати ніколи не кохала свого чоловіка, а вийшла заміж лише для того, щоб помститися батькові. Такий вчинок став фатальною життєвою помилкою. Звісно, дівчата все відчували і бачили, розуміючи, що гармонії в родині не було. Вони не змогли зрозуміти справжнього тепла родинного вогнища. Марія і Василь навіть дочок розділили на «дідову доньку і бабину доньку». В родині кожен був дуже самотній.
Оксана Забужко засуджує найстрашніші людські гріхи – гордощі та вбивство. За такі вчинки розплата одна – смерть моральна та фізична. Хто винен в тому, що сестри не стали рідними духовно? Село? Батько і мати? Самі сестри? Старий гріх, що став прокляттям роду? Важко дати чітку відповідь. Але, читаючи твір, я бачила, що доля дарувала вибір Ганнусі – треба було не бути такою гордою, а приймати кохання Дмитра, а якщо вже остаточно відказала – ставити на цьому крапку і шукати щастя далі з іншим. Тоді б не сталося злочину, не сталося б загибелі душі. Треба вміти пробачати, забувати, крокувати далі, відпускати ревнощі і минуле кохання.
Через біблійні та фольклорні сюжети Оксана Забужко навчає нас цінувати своїх рідних, не бути занадто гордими, не порушувати заповіді Господа. Я вважаю, що Ганна і Оленка могли б мати щасливе життя, якби мали інші особисті риси, бо характер — наша доля. Треба знати, що гарну мелодію кохання не зіграти тільки білими клавішами, треба розуміти, що іноді необхідно просто мовчки піти геть.
Це дуже повчальний твір. Його буде цікаво прочитати тим, хто захоплюється фантастичними сюжетами, народознавством та сучасною українською книгою.
Ірина Шаповалова
Стиль і орфографія автора рецензії збережені
