Рубрика “Порадимо_ЦМБ” від співробітників iнформаційно-бібліографічного відділу ЦМБ імені І. Франка хоче звернути вашу увагу от на що: періодично, десь раз на місяць-два, ми радимо вам «дитячі» книжки. Але чому так? Хіба наші читачі не надто дорослі для подібної літератури, чи, мабуть, це скоріше рекомендації для їх дітей?
Відповідь на ці питання проста до неможливого – ми просто не вважаємо, що та література, котру можна охарактеризувати як «дитячу», чимось гірша за «дорослу». І ми знаємо, що далеко не всі люди читають книги, щоби думати про культуру та мораль суспільства та окремої особистості. Дехто просто хоче розважитися, побігати очима по простих та зрозумілих рядках, відволіктися від буденності. А читають ці люди іронічні детективи, комедії чи «книги для дітей» – не так вже і важливо! Головне, щоб читачеві подобалося – а сьогоднішня книга точно сподобається як дорослим і дітям, так і ілюстраторам (ні, ну ви тільки подивіться, яке надзвичайне оформлення!)
«Стефа і Чакалка», автора Івана Андрусяка – це збірка казково-пригодницьких повістей, котра оповідає нам про дівчинку Стефу, її друзів та її найголовніший страх: мала дуже боїться Чакалки, яка краде неслухняних діточок, однак обставини складаються таким чином, що саме те, чого крихітка понад усе боїться, стається з нею: приходить Чакалка і відносить бешкетницю до лісу. Спитаєте, як могло так статися, якщо дівчинка знала, до чого може призвести відсутність слухняної поведінки? Річ у тому, що часто причиною дитячих витівок стає самотність: батьки постійно чимось зайняті, а на дитину часу майже не лишається – ситуація, знайома багатьом, нажаль.
Зокрема книга складається з таких поєднаних одним сюжетом повістей: «Стефа і її Чакалка» (про те, як Чакалка викрала неслухняну Стефу до лісу, і та намагалася вибратися з полону; водночас жахлива Чакалка виявилася не такою вже й страшною), «Кабан дикий – хвіст великий» (про те, як темні сили намагалися помститися Чакалці і викрали її учнів) і «Чакалка і Чупакабра» (про полювання дітей на таємничу Чупакабру).
У книзі підіймаються на диво важливі теми – чого варта одна лише розмова героїв про релігію та те, чому Сіяр, друг Стефи, хоча і теж вірить у Бога («Тільки звуть його Аллах»), але зовсім по-іншому. Нам здається, що на такі теми і треба розмовляти з дитиною – навіть зі своєю внутрішньою – щоб сформувати здорову та толерантну особистість.
Радимо цю надзвичайну книгу всім нашим читачам, від наймолодших до найстарших, адже у питаннях цікавих пригод про вік не йдеться.
Стиль і орфографія автора рецензії збережені
