Рубрика “Порадимо_ЦМБ” від співробітників iнформаційно-бібліографічного відділу ЦМБ імені І. Франка знову звертається до вас, щоб порадити найкращі книги з фонду нашої бібліотеки. І сьогодні ми, як і завжди, підготували для вас дещо особливе.
«Мовою добра. Історії догляду і прощення» авторки Крісті Вотсон, як не складно здогадатися, це книга про працівницю медичної сфери, конкретно – про медсестру, котра працювала у кількох британських лікарнях. Але здебільшого – це історії про пацієнтів цих лікарень, унікальні та правдиві (але, авжеж, конфіденційні). Усе, що ховають у собі операційні кімнати й кабінети лікарів. Усе, що тримають у таємниці. Це оповідь про людські драми й фантастичні зцілення, про надію і відчай. Це історії з життя та про життя (адже книга є цілком автобіографічною). Протягом часу, коли пацієнти борюся за існування, поруч із ними, як янголи-охоронці, перебувають медсестри. У переповнених палатах, без сну та відпочинку, вони чергують, оберігаючи людські життя. Ця книжка про тих, хто світить іншим, не шкодуючи власного вогню. Про підтримку, людяність, любов і піклування, якого ми всі так потребуємо.
Досить часто ми хоч-не-хоч знецінюємо цю важку працю, або ще гірше – забуваємо, що виконують її справжні люди, а не машини, у котрих немає своїх потреб, проблем та страхів. Крісті Вотсон у своїй книзі ж демонструє, що медсестри – люди, котрим притаманні, як не дивно, усі людські риси.
Тут треба зауважити, що книга вельми кажучи не для вразливих. Змалюємо лише одну невелику, але сильну сцену. Відділення інтенсивної терапії. Хлопець Томмі – йому дев’ять років, у нього цупке чорне волосся, він вчиться у школі та має люблячу сім’ю. Нещодавно Томмі попав у ДТП, де зламав шию і таз. Його паралізувало так, що рухатися могла лише голова, але й звуки, котрі виходили з рота, ніхто не міг розібрати. Його мати каже, що він надзвичайно розумний і колись навчатиметься в Оксфорді. А ще – що він одержимий футболом. Томмі повільно кліпає, а потім починає плакати.
Хотілося б сказати, що потім, у наступній главі, Томмі одужає, і буде гратися у футбол, і кататися на велосипеді, і поступить, куди тільки захоче, але його історія просто обривається. І це – найжахливіше. І така – ледь не уся книга. Тому вона така страшна – набагато страшніша за твори про привидів, чудовиськ та відьом. Адже немає нічого жахливішого, як і немає нічого прекраснішого, за людське життя, у всій його прозаїчній відвертості.
Радимо цю книгу тим, хто вже нічого не боїться, і готовий крізь усі сльози та біль пізнати красу реальності та людської душі.
Стиль і орфографія автора рецензії збережені
