25 лютого працівники бібліотеки №25 разом з викладачем української мови та літератури Оленою Гебою провели захід для учнів 8 «А» класу. Вони презентували тематичне досьє «На шлях я вийшла ранньою весною», присвячене 145 років від дня народження Лесі України.
Тая Скапенко показала учням презентацію «Поетична творчість» , в якій були маловідомі факти з життя Лесі Українки:
— писати поезії Леся почала рано (9 — літньою дівчиною написала вірш «Надія»);
— важке життя випало на долю Лесі. Поетеса понад усе любила правду і свободу, а навколо панували кривда і насильство; хотіла бачити людей щасливими, а вони ледь виживали; мріяла про кохання, але фізична недуга стала між нею і коханням. І тільки в невтомній праці, у творчості Леся Українка знаходила опору , тільки у віршах вона могла повністю розкрити свою душу;
— нестерпними митями, коли насідало на неї горе, на папір лягли слова муки і страждання.
У невимушеній обстановці мова йшла про поетесу , яка не звертаючи уваги на рани , відважно мірялася силою з лихою долею, зі страшним болем. І перемогала.
Та найстрашнішим для неї був не власний фізичний біль , а страдання за долю коханого: Сергій Мережковський був тяжко хворий на туберкульоз. Він згасав просто на очах, і Леся неймовірно тяжко переживала хворобу свого любого товариша.
Невимовна туга звучить у цей час у її поезії:
Все, все покинуть, до тебе полинуть,
Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!
Все, все покинуть, з тобою загинуть,
То було б щастя, мій згублений світе!
Вона дійсно кидає все і йде рятувати Мережковського, доглядати його. Два з половиною місяці Леся самовіддано б’ється за життя любого Сергія, але смерть виявилась сильнішою. Змучена, розбита, знесилена, вона після похорону повертається додому. І знову не близким людям, а тільки білим аркушам довіряє вона свій біль.
Тепла атмосфера зустрічи сприяла спілкуванню: запитання і відповіді, роздуми і вірші , вірші , вірші…
