До Дня спонтанного прояву доброти філія №29 склала добірку добрих книг і запросила читачів на презентацію «З добротою в серці».

В бібліотеці №42 до гарної традиції книгодарування зі щирими почуттями долучилася київська письменниця Анна Слезіна. У Міжнародний день дарування книжок бібліотека отримала чудовий стосик художньої літератури, серед якої і власна книга авторки «Про квітку, яка пережила війну».

Стрімкими темпами розвивається південнокорейська література. Тільки-но світ осягнув шокуючий фільм «Паразити», і знову, наче блискавка, стрясає його нове явище — роман «Вегетеріанка» Хан Канг. У 2016 році книгу відзначили Букерівською премією, а отже нарешті суспільство готове якщо не боротися, то хоча б визнати чергову свою кричущу проблему.

Всесвітню популярність колумбійському письменнику Ґабріелю Ґарсіа Маркесу приніс роман  «Сто років самотності» і якщо він припав вам до душі, то його чудовий твір «Кохання під час холери» теж не залишить вас байдужими. А якщо ж «Сто років самотності» здався вам надто важким для сприйняття, наповнений мороком та безнадією, то не поспішайте відмовлятися від читання   «Кохання під час холери».   Цей роман, як і всі твори письменника, написаний в жанрі магічного реалізму, з властивою йому гіперболізацією, але в ньому практично немає надприродних явищ і подій. Це найбільш оптимістичний роман Маркеса.

Бібліотека №47 рекомендує прочитати книгу Надії  Гуменюк (Лис) «І дощ не змиє всі сліди». Це новий роман письменниці, детективна мелодрама.

Вона — залізна леді, лікарка від Бога. Іветта Андріївна все своє життя присвятила лікуванню хворих, тому має все. Жінка вміє тримати себе за будь-яких обставин та звикла керувати людьми і долями рідних. Її донька Ліда також продовжує династію батьків, але в її уклад вривається шалене кохання до Стаса, який дуже відрізняється від  родини Вербицьких.

Останні два десятиріччя сучасний світ (особливо країни Заходу) живе в умовах інформаційного «вибуху», «шаленого» темпо-ритму життя, новітніх благ цивілізації. Усе це створює величезні психічні та фізичні навантаження на людину, що часто веде до психічних розладів, хвороби, депресії, втрати сенсу життя. Людина не має часу зупинитись і поміркувати: Хто я? Звідки? Куди йду?

Зі шкільних та студентських років я дуже любила польське кіно. Зараз я розумію, що, напевно, за те, що це був ковток якогось іншого повітря в нашому радянському житті. Завжди було цікаво подивитися, як живуть люди в іншій соціалістичній країні, і щось мені говорило, що в Польщі вони живуть краще і веселіше. Недарма творчі представники ПНР говорили, що «Польща самий веселий барак в соціалістичному таборі», а венгерці  їм заперечували і говорили що самий веселий барак- це Венгрія.